Сучасне наукове розуміння життя визначається не
тільки накопиченими знаннями в біологічних науках, але в першу чергу характером
сучасної наукової раціональності. Виділити цей характер можна в порівнянні з
іншими типами раціональності, зокрема, з античною раціональністю.
Навіть у тому випадку, коли мова йде про одне й те
ж поняття, наприклад про атоми, їх осмислення в античному і сучасному розумінні
буде принципово різним. Для сучасної хімії атоми – це частинки речовини, а для
Демокріта – це частинки буття. Тому у контексті античної раціональності цілком
можна було говорити про те, що душа складається з атомів, а в контексті
сучасної – неможливо. Така ж відмінність і в
розумінні життя. В античному мисленні життя – це характеристика буття, в
сучасному науковому мисленні життя – це функція речовини.
Антична парадигма пояснення передбачає
співвіднесеність з вищою цілісністю – світовою гармонією, космосом, світом
чисел, логосом, світом ідей. У цій цілісності міститься ідеальний зразок
розуміння, згідно з яким можна розкрити специфіку різних форм буття – речовини,
душі, життя. Поясненням буде вказівка на
цю специфіку буття в контексті розуміння цілого як вищої ідеальної
визначеності.
В сучасній науковій парадигмі пояснити означає
розкласти явище на елементи та показати взаємозв'язок між ними та іншими,
зовнішніми, елементами. Якщо в античній науці пояснення – це розсуд особливості
буття, то в сучасній науці – виділення закономірностей обмеженої предметної
області, в якій фіксуються властивості відмови від розуміння як буття в цілому,
так і від всіх інших властивостей за межами даної предметної області.
В античному світорозумінні життя осмислюється
виходячи з цілого – космосу. Космос – це упорядковане буття, яке виявляє різні
властивості, в тому числі властивість життя, яке може бути притаманне різним
сферам космосу, наприклад, речовині як такої. На основі такого розуміння формується
античний гілозоїзм – уявлення про те, що сама матерія жива. Вже в розумінні
перших грецьких філософів (Фалеса, Анаксімандра та Анаксімена) чотири
першоелементи наповнені життям, тому світ – це не просто колообіг землі, води,
вогню і повітря, але колообіг життя і речовини.
У сучасному науковому розумінні життя не може бути
характеристикою буття, а тому гілозоїзм видається нісенітницею. Життя є певна
функція складної матерії, але сама по собі матерія не може бути живою. Так
можна виділити характерну для античності онтологічну парадигму розуміння життя
і характерну для сучасної науки функціональну парадигму розуміння життя.
В онтологічній парадигмі, щоб пояснити еволюцію,
достатньо вказати рушійні сили, які притаманні самому буттю. Природа розвивається:
такий порядок буття. Розвиток має мету та направляється світовим розумом –
логосом. У функціональній парадигмі необхідно виявити механізми переходу одних
форм біологічних організмів до інших, які відповідають закономірностям які
можна спостерігати.
Всупереч переходу до нової наукової парадигми в
біології досить довго утримувалися від способів пояснення, характерних для
більш давньої онтологічної парадигми. Наприклад, коли еволюція пояснювалася
вказівкою на сили, які притаманні самій біологічній природі: прагнення до
вдосконалення, мінливість як властивість самих по собі біологічних організмів,
еволюційна телеологія. У жорсткому науковому підході ці пояснення неприйнятні
тому, що вони не розкривають конкретного механізму зміни емпіричних
властивостей які можна спостерігати.
Творець еволюційної теорії Жан Батист Ламарк
вважав, що рушійною силою еволюції є прагнення природи до вдосконалення. Однак
прагнення до вдосконалення не пояснювалося на основі закономірностей які можна
спостерігати, але просто запроваджувалося як метафізична передумова. Таким
чином, всупереч цілком науковому підходу самі еволюційні процеси Ламарк
пояснював принципом, який розумівся як іманентний буттю. На думку Ламарка
активно орган, що активно використовується, посилено розвивається, а той, що не
потрібен – зникає. Однак такий висновок робиться не на основі емпірично
засвідченого взаємозв'язку, а на базі цілісного уявлення про те, як повинна
бути влаштована природа. Такий висновок цілком логічний в онтологічної
парадигми розуміння життя, але буде виглядати абсолютно довільним у
функціональній парадигмі.
Еволюційні концепції онтологічної парадигми
розуміння життя з'являлися не тільки у XVIII столітті, але і в XX столітті.
Зокрема риси гілозоїзму і панпсихізму притаманні концепції біологічної еволюції
Тейара де Шардена. Еволюція розвивається аж до своєї мети, в процесі якої
життєва і розумова потенція речовини розкривається в людині та рухається до
вищого – до крапки Омега.
Навіть у такому випадку, якщо еволюційна теорія
повністю відмовляється від будь-яких іманентних буттю характеристик життя і
пояснює життя як функцію біологічних організмів, при труднощах функціонального
пояснення цілком можуть зберігатися принципи пояснення, характерні для
онтологічного розуміння життя. Чарльз Дарвін, зокрема, пояснює еволюцію на
основі мінливості та природного добору. Але Дарвін не знає як пояснити
мінливість, тому просто визнає її як іманентну якість життя. Тобто замість
наукового пояснення механізму мінливості, він бере принцип мінливості
метафізичною передумовою своєї теорії.
Поява генетики змусила відмовитися від даного
розуміння мінливості, однак досі не знайдено ні метафізичне, а саме наукове
пояснення механізму спрямованих мутацій, які призводять до ускладнення
біологічних організмів у процесі еволюції.