четвер, 8 вересня 2022 р.

Юлія Філь. Розмова про Ангулімала сутту

Ця гравюрка з Етнографічного музею в Познані поганої якості, та попри це, є не лише ілюстрацією цікавої маловідомої історії з життя Ґаутами Будди, а й, як на мене, несе критично актуальні для сучасної світової ситуації смисли. Почнемо з її нижньої половини.


Просвітлений спокійно крокує лісовою стежкою. Виваженість і неквапливість його кроків особливо помітна в порівнянні з розчепіреними у швидкому бігові ногами антагоніста. Композиція свідомо відкрита й динамічна — головні герої «розійшлися» різними її частинами для того, щоби показати весь драматизм ситуації з життя Шак’ямуні, яка трапилася з ним, коли той проповідував в околицях міста Шравасті, столиці давньоіндійської держави Кошала.

Пастухи, лісники, збирачі хмизу і просто жителі навколишніх сіл попереджали Будду про те, що в лісі діє жорстокий злочинець-вбивця Ангулімала, ім’я якого із санскриту буквально означає «вервечка з пальців». Саме ця «прикраса» висить у нього на шиї, а не квіткова гірлянда, як ви могли подумати спочатку, дивлячись на гравюру. Так ось ці «квіти» Ангулімала добував абсолютно збоченим некрофільним способом. Свої мертві жертви він підвішував на дерево й чекав, поки птахи обдзьобають плоть, потім збирав пальці, й робив з них собі малу. Це - маньяк, про якого палійський текст Ангулімала сутта*, говорить так: «брутальний, з кров’ю на руках, відданий вбивствам і тортурам, той, хто не має жодного співчуття до живих істот. Він перетворює села на їхню  відсутність, він перетворює міста на їхню відсутність, заселені околиці на незаселені околиці». Коротше, терорист номер один у тогочасній Індії.

Але Будда — міцний горішок, не таке бачив у житті, тому свідомо ступив на стежку, де «групи в десять, двадцять, тридцять і сорок людей не могли дати собі ради зі злочинцем». Ангулімала втішився, що жертва сама йде до його рук, а тому, взявши зброю, почав бігти за Просвітелним. Та Будда вчинив подвиг такої психічної сили, що ЯК би вбивця не пришвидшувався, він не міг наздогнати Його. (Цікаво, Ґаутама не перетинався з Зеноном десь там у 5 ст. до н. е.? Прямо апорія про Ахіллеса й черепаху з Буддою в ролі черепахи). Та на відміну від апорії, ця історія мала продовження.


«Хіба це не диво!» — подумав Ангулімала. — «В своєму житті я доганяв слона, коня, оленя, колісницю, а зараз монаха не можу наздогнати, який йде повільним споглядальним кроком». Тоді він став і почав кричати: «Зупинись, монаше!», на що йому Будда відповів: «Я вже зупинився, Ангулімало, це ти зупинись». 

Тоді Ангулімала звернувся до Просвітленого:

«Йдучи, монаше, ти кажеш, що вже зупинився.
Але коли зупинився я, ти кажеш: «Зупинись!».
Питаю тебе про значення цих слів —
Як зупинився ти?
Чому не зупинився я?».

Будда відповів:

«Я зупинився, Ангулімало,
Раз і назавжди, відмовившись від насилля
Над усіма живими істотами.
Твоє ж насилля безмежне.
Так зупинився я й так не зупинився ти».

Ангулімала раз і на завжди відмовився від кривди живих істот і прийняв притулок біля стоп Вчителя, а пізніше став архатом, тобто буддійським святим.
Нічого не бентежить у цій історії? Про це поговоримо трошки пізніше.

_______
*Ангулімала сутта — це текст, який входить до палійського канону, трьох «кошиків» текстів — Тіпітаки — які збереглися мовою палі. Якщо точніше, то ця сутта входить до «кошика» Сутта пітака, який, апелюючи до Будди та його шляху, розповідає про доктринальні засади буддизму традиції тхеравада. А якщо ще точніше, то Ангулімала сутта входить до Маджігіма нікаї, яка є другою з п’яти нікай, тобто «колекцій», у Сутта пітаці.

Користуюся англійським перекладом, здійсненим Thanissaro Bhikkhu. Можна ознайомитися тут — https://www.accesstoinsight.org/ati/tipitaka/mn/mn.086.than.html 

Також зберігся китайський переклад Ангулімали сутти, старший і простіший.


* * *

Продовжуючи розмову про Ангулімала сутту і гравюру, що її ілюструє, треба згадати про ще одну важливу подію в тексті. Після того, як терорист Ангулімала повністю змінився, зустрівшись із Буддою, він супроводжував Просвітленого до монастиря Анатхапіндіки.
 
Тимчасом біля воріт палацу короля Пасенаді, правителя Кошали, зібрався натовп обурених людей, які вимагали від нього вбити злочинця. Король зібрав 500 озброєних вершників і рушив до монастиря. Будда зустрів Пасенаді біля входу й одразу спитав, що б він зробив, якби побачив Ангулімалу в монашому вбранні, побритого й такого, який відмовився від заподіяння зла живим істотам? Король відповів, що вклонився би йому й дав усе, що б той потребував. Тоді Будда покликав Ангулімалу, який сидів неподалік, і показав його королю. Той спочатку злякався, а тоді зробив так, як сказав Будді від початку — вклонився колишньому злочинцеві. Король ще довго дивувався Будді, що той зміг «приборкати неприборкуване, звільнити поневолене, заспокоїти бентежне» без жодної зброї, коли король не зміг зробити це навіть із військом. І це те, що бентежило мене в цій історії. Невже злочинець не буде покараний за свої нелюдські діяння? Невже закон карми не наздожене Ангулімалу? Та сутра не мовчить про це.
 
Одного дня Ангулімала, взявши патру, пішов у Шравасті просити милостиню. Дорогою різні люди кидали в нього грудки землі й каміння. Хтось влучив йому в тіло, хтось попав прямо в голову. До монастиря Ангулімала повернувся з розбитою головою, з якої стікала кров, з розірваною на шмаття робою. Його патра розлетілася на друзки й він сам був розбитий, фізично й морально. Будда здалеку зауважив учня і сказав йому: «Терпи, брахмане! Терпи! Це — плід карми, яка б палила тебе багато сотень тисяч років у пеклі, а тепер можеш відчути її в такому вигляді тут-і-зараз».

Усе ж, кара для Ангулімала була передбачена. Злочинця вона наздогнала радше на екзистенційному рівні, ніж на юридичному. Відповідно до сучасного права він мав би відбути кару, так би мовити «в миру», тобто відсидіти у в’язниці, як, прости Господи, зробив Раскольніков. Але король не покарав його і для мого світосприйняття це досить обурливо. Але потім я вирішила подивитися на це інакше. По-перше, сутра говорить про неуникненність покарання, навіть якщо воно відсутнє у вимірі права, навіть якщо злочинець не підданий під трибунал. По-друге, у сутрі дуже промовисто звучить ідея про те, якою силою володіє «покаяння», що може враз звільнити від десятків тисяч років у пеклі. По-третє, ця сутра - про важливість «прощення» і відпускання минулого. Король Пасенаді не дурний, він просто діяв не відповідно до неіснуючого минулого, а відповідно до актуального стану речей, у якому перед ним була нова особистість Ангулімали, яка вже не мала нічого спільного з колишнім любителем пальців.  


На жаль, путін — не Ангулімала, він не покаїться. Тож, горіти йому в пеклі стільки, скільки сказано в сутрі, а краще взагалі звідти не виходити. І під трибунал, це must.