Продовжую тему,
яку підняла Юлія Філь в есе «Вампіризм і яка йому альтернатива».
Емпатія – це співчуття, співпереживання, вчуття. Однак я не
вважаю емпатію психологічною ілюзією, за якої людина лише уявляє, як інший може
щось переживати. Емпатія є безпосереднім сприйняттям почуттів іншої істоти «в
оригіналі» як вони є. Однак людині часом і зі своїми почуттями важко
впорається, а з чужими й поготів. Спонтанне сприйняття чужих емоцій може
спричинити повну втрату самоконтролю. Часом це виглядає як божевілля, коли
людина навіть не може завершити думку, яку висловлює, бо одразу втрачає інтерес
до того, що говорить. Її інтерес в будь-яку секунду може змінитися байдужістю,
радість – депресією, сміх – сумом, і навпаки.
Однак таке хаотичне схоплювання емоцій зустрічається рідко,
зазвичай же відбувається неясне відчуття переживань тих, з ким людина вступає в
спілкування. Але і в цьому випадку сприйняття чужих емоцій стає для неї дуже
болючим, бо вона починає відчувати, як її сприймають інші, що руйнує її
значущість у власних очах. У силу цього включається захисний механізм психіки,
який повністю перекриває чутливість до чужих емоцій, і це призводить до
порушення здатності адекватно спілкуватися та аутизму. Для такої людини єдиним
шляхом соціальної адаптації залишається перетворення на закінченого егоїста,
оскільки збудовані на егоїстичних принципах соціальні відносини не потребують
емпатії.
З цієї причини емпатія можлива лише за умови відмови від
власного Его. Емпат тільки тоді може безболісно для себе сприймати почуття
іншої людини, коли оцінює ці почуття не зі своєї позиції, а з позиції того, хто
їх відчуває. Це дозволяє відмовитися від власних переживань, завдяки чому
емоційне навантаження на власну психіку знижується до безпечного рівня. Однак
можливі особливі випадки, коли людина не відмовляється від свого Его, але при
цьому адаптується до своєї здатності сприймати чужі емоції так, що захисні
механізми психіки, які блокують емпатію, не включаються. У цьому випадку вона
починає спотворено сприймати емоції й почуття іншого через призму власного Его,
що призводить до психічного вампіризму.
Психічний вампіризм завжди викликає залежність, за якої
людині потрібно постійно «підживлюватися» чужими емоціями. Чим більш спотворено
вона сприймає чужі емоції, тим більш деструктивний характер носить ця
залежність. У зв'язку з цим можна виділити два різновиди психічного вампіризму.
У першому випадку вампір перетворює захоплення, яке відчувають інші щодо нього,
у свою психічну силу, а коли опиняється позбавленим такого захоплення, відчуває
голод. Тому такому вампіру потрібно постійно перебувати в атмосфері загального
обожнювання.
Однак зустрічається і більш руйнівна форма психічного
вампіризму, за якої людина «підсаджується» не на позитивні, а на негативні
почуття інших – гнів, образу, ревнощі, страх і т. ін. Це може вилитися в
схильність навмисно викликає такі почуття в інших під впливом психічного
голоду. Такий вампіризм може також проявлятися у формі мазохізму, прикладом
чого є «міньонетка» (minionette). У романі «Хтон» Пірс Ентоні описав особливий
вид людей, що володіють телепатією – міньонеток. Почуття у міньонетки
перевернуті, ненависть до себе вона сприймає як любов, що будить в ній
непереборну відповідну пристрасть, в той час як любов до себе від іншої людини
вона переживає як нестерпний біль і відразу.
Назагал психічний вампіризм всього лише легке захворювання,
яке, однак, може привести до по-справжньому важкої хвороби – духовного
вампіризму. Ознакою духовного вампіризму є спустошеність після нетривалої
ейфорії, що супроводжує харчування чужими емоціями. Чим більше людина
харчується чужими емоціями та психічними силами, тим сильніше спустошення, яке
викликає ломки, що змушують знову шукати джерело психічного харчування від
інших людей подібно до того, як наркоман шукає нову дозу. За цими ознаками
можна зробити висновок, що психічний вампір сам стає жертвою вампіризму з боку
якоїсь іншої нелюдської істоти, яку в релігійній традиції називають темним
духом. Залежність від темного духу проявляється аналогічно наркотичній
залежності: чим більше емоційних сил людина забирає в інших, тим більше
віднімаєють у неї, що змушує її постійно збільшувати дози психічної енергії.
Людину можна зцілити психологічними засобами від психічного
вампіризму, однак проти духовного вампіризму їх недостатньо. У цьому випадку
необхідно звертатися до засобів духовного захисту, які існують всередині
релігійних традицій.