Тарнапольська Г.М. Сенс апофатичного символізму Діонісія Ареопагіта

Ключові слова / Keywords: символ / symbol, алегорія / allegory, загадка / mystery, сакральне / sacred, антиномія / antinomy, сутність / essence

У «Божественних іменах» Діонісій розкриває можливість богопізнання через імена, які виступають які виступають як катафатичні символи. А в трактаті «Символічна богослів'я», який до нас не дійшов, та в «Посланні до Тита» з'являється інша концепція символу як «не подібного подібності», що вказує на сакральне через самозаперечення.

С.С. Аверінцев тлумачить символічний виклад істин в корпусі Ареопагітик відповідно до архетипу загадки [1, с. 135-156]. Архетип загадки виявляється вже в самій стилістиці творів Ареопагіта, виявляючись у протилежностях («Божественний Світ, який є Божественний Морок», «багатослівне і багатославиме мовчання» тощо). У «Посланні до Тита» архетип загадки втілюється не тільки на рівні тексту, а і на рівні окремого образу. Однак загадка завжди розкриває зміст через інше, тобто є алегоричною формою вираження. Можна було очікувати, що самозаперечний символ буде названий алегорією, але Діонісій називає його символом.

Алегорія – сказання через інше. В етимології цього слова вже закладена ідея про нетотожності сутності та її вираження в іншому. Загадка є завжди приховуванням сенсу, вона передбачає обхідний шлях до нього – хоч і через подібне, але все ж через інше. Тому структура загадки за необхідністю алегорична, а не символічна. Якби загадка була символом, то вона всім своїм змістом указувала б на те, що мається на увазі в ній, а це позбавило б саму її загадковості.

Символ, з одного боку, являє онтологічну єдність образу і сутності, з іншого – собою як цілим вказує на сутність. На відміну від нього алегорія вказує на сенс тільки своєю окремою ознакою, інші ж властивості алегоричного образу жодного відношення до цього сенсу не мають. Втілення Христа – це онтологічна точка, де реально здійснилася єдність створеного і нествореного. Ця єдність стала обґрунтуванням символічного, а не алегоричного втілення нествореного у створеному, стала основою християнського символізму.

Діонісій Ареопагіт розкриває символ божественного як такий образ, який не тільки зводить споглядання до Вищого, але і являє дію Вищого на людину. Образ може бути в чомусь подібний до Вищого, стверджуючи своєю подобою яке-небудь позитивне розуміння цього Вищого. Однак значно вище цінує автор «Ареопагітик» «несхожі подібності», які він співвідносить з апофатичними визначеннями Божества, вважаючи, що «якщо стосовно божественних предметів негативні позначення ближче до істини, ніж стверджувальні, то для виявлення невидимого і невимовного більше підходять несхожі зображення» [2, с. 89]. Наприклад, для позначення сакрального більше підходять образи нікчемних предметів, таких як тварини, рослини, камені й навіть черв'яки, щоб споглядач не зупиняв свій розум на грубих матеріальних формах. Щоб відрізнити «несхожу подобу» від інших символів, які катафатично виражають божественний зміст, будемо надалі іменувати його «апофатичним символом».

Оскільки несхожа подоба є образом профанної речі, протилежної сакральному початку, може слід апофатичний символ вважати алегорією? На підставі праць Леонтія Візантійського видно, що нестворена сутність та її створене вираження можуть бути онтологічно єдиними. Леонтій ввів поняття «вогіпостазування» (еніпостатон) – втілення в іпостасі, обґрунтувавши, що створена сутність може бути вогіпостазована в нествореній іпостасі. А раз природа може бути реальна в іншій іпостасі, то і в символі нестворене може бути онтологічно одним зі створеним. Апофатичний символ не тільки можливий, але за необхідності є саме символом. Це було підтверджено досвідом ісихазму, що свідчить про безпосередні явища нествореного як божественного світла. Цей досвід визначив відмінністю сутності та енергії, яка застосовується також до апофатичного символу.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновки:

На користь того, щоб ототожнити «несхожі подібності» з алегорією можна навести такі аргументи:

1) Прірву між нествореним і створеним буттям дозволяє виражатися нествореного тільки через інше щодо себе – а це вже є алегорія. Ця алегорія можлива оскільки може розумітися не тільки як абстрактна алегорія, яку застосовують в байках, але як онтологічна алегорія, що анітрохи не применшує зміст, на який вказує;

2) «Несхожі подібності», як і весь стиль Діонісія Ареопагіта, відтворюють архетип загадки, яка за визначенням алегорична;

3) Діонісій Ареопагіт сам підкреслював чужість морально або естетично неприйнятних «несхожих подібностей» того божественного змісту, явленого в них.

На користь того, щоб ототожнити «несхожі подібності» з символом можна висловити наступні аргументи:

1) Сам Діонісій називав їх символами;

2) Визнання можливості символічного вираження божественного для Діонісія принципове, оскільки підкреслює можливість реального втілення створеного в нествореному у народженні Христа;

3) Сама необхідність в «несхожих подобах» вказує на первинне припущення єдності внутрішнього змісту і зовнішнього вираження. Якщо з самого початку передбачалося б алегоричне ставлення, то не виникло б потреби вдаватися саме до «несхожих подоб», бо в алегорії й так заздалегідь передбачається принципова відмінність між сутністю і виразом;

4) Символічна єдність нествореної сутності та створеного вираження має міцне теоретичне обґрунтування в концепції «вогіпостазування» (еніпостатон).

З цього випливає, що не потрібно абсолютизувати ні ту точку зору, що ототожнює «несхожі подібності» тільки з символом, ні ту, яка їх прирівнює до алегорій. З цього випливає, що не потрібно абсолютизувати ні точку зору, що ототожнює «несхожі подібності» тільки з символом, або тільки з алегорією. Апофатичний символ слід розуміти як антіномічність алегоричності та символічності.

Література

1. Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.:CODA, 1997. 343 с.

2. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. Киев: Путь к истине, 1991. 407 с.

Джерело pdf: Тарнапольская Г.М. Сенс апофатичного символізму Діонісія Ареопагіта // Zbiór raportów naukowych. “Zbiór raportów naukowych. „Aktualne naukowe problemy. Rozpatrzenie, decyzja, praktyka”. (29.06.2014 - 30.06.2014). Część 6. Warszawa: Wydawca: Sp. z o.o. «Diamond trading tour», 2014. S.81-82.