Цього разу трохи про сумне. Людська взаємодія дуже часто
ґрунтується на вампіризмі - вампіримо ми, вампірять на нас. Потребувати
емоційного обміну та емпатії – це природно. Однак, ця потреба може мати різне
на меті. Не кожна взаємодія є вампіричною, а
лише та, яка призводить до порушення енергетичного балансу між людьми.
Наприклад, одна розмова, наповнює і надихає, інша ж спустошує, або навпаки
ейфорично збуджує, заводить. На щастя, існують критерії, які дозволяють
розпізнати вампіричні схильності в собі та в тих, з ким взаємодіємо. Грішно
підемо від скалки в оці ближнього, а далі вже й до виявлення власних чужорідних
тіл в очах дійдемо. Тож, як зрозуміти, що ви є учасником вампіричної взаємодії,
яку ініціювали не ви?
Бувають різні форми вампіризму – від грубих до тонких. Грубе
висмоктування енергії найбільш промовисто видає агресія. Якщо людина постійно
займає позицію нападу і поле битви їй вважається всюдю і якщо вона виявляє
безпідставну агресію – швидше за все
перед вами – вампір. Хоч це і найменш приємний тип вампіра, але його одразу
можна ідентифікувати і вибудувати правильну стратегію поведінки, щоб захистити
себе. Гопи – один із яскравих прикладів агресивного вампіризму. Їм не телефон
невинного перехожого потрібен, а його психічна енергія. Матеріальні цінності
або атрибути інтелігентності, наприклад,
окуляри слугують лише приводом почати качати енергію. Швидше за все,
банда гопів дуже розчарується, якщо бідолашна жертва одразу видасть все що має,
і не буде захищатися ні словами, ні діями. Від такого перехожого одразу
відстануть. Ті, хто крадуть телефони, діють інакше. Їм із жертвою не треба
говорити.
Менш грубий вампіризм можна виявити за надмірною емоційністю
інтонацій. Розказувати про подію з
власного життя можна по-різному. Одна людина рече спокійно, рівно, не
підвищуючи голос, не виявляючи надмірних емоцій, інша ж ставить гучні акценти,
може говорити або нерівно – то швидко, то повільно – або рівно, але дуже
швидко. Розповідь може супроводжуватися активною жестикуляцією. «Споко», -
заперечите ви, «емоційність людини залежить ще й від темпераменту, не можна ж
усіх гарячих італійців записати в вампіри». Так, погоджуюся, самого критерію
емоційності недостатньо. Інтонація та жестикуляція можуть просто видавати
холерика. Спостерігайте за людиною далі.
Якщо співбесідник повторює одне і те ж у різних
формулюваннях, ходить колом, говорить сотнею слів те, що можна було б сказати
трьома, смакуючи подробиці, й не може зупинитися, коли ніби вже все сказано, то
це також привід нагострити вуха – можливо, людина в цей момент харчується вашою
енергією. Втім, деякі люди в проговоренні самі прояснюють для себе свої власні
думки, тому і цього критерію може бути замало. А ось наступний вже на сто
відсотків покаже вам вампіра.
Якщо емоційну, затягнуту, жовану-пережовану розповідь ведуть
у звинувачувальному і оціночному ключі, то це має розвіяти будь-які сумніви з
того приводу, що у вас зараз каналізують емоційний бруд. Людина, яка вже
прожила ситуацію, зробила висновки, заспокоїлася, пробачила, звільнилася від
негативної енергії розкаже про неї нейтрально, або навіть з гумором, нікого і
нічого не звинувачуючи, констатуючи факт або іронізуючи з приводу нього. Уявімо
дві розповіді про одну і ту ж ситуацію ранкової поїздки на роботу.
Формулювання 1: Сьогодні півтори години добиралася з
Троєщини до роботи. Впхалася лише в четверту маршрутку. Відчула себе оселедцем
в банці, але добре, що доїхала. Тому і спізнилася.
Формулювання 2: Ти таке уявляєш!!! Півтори години добиралася
з Троєщини до роботи. Півтори години! Як же так можна? Перша маршрутка, падло,
проїхала не зупинилася, в другу пхалася, пхалася, не впхалася. Якийсь мужик
переді мною заліз, ліктем мене виштовхнув, хамло таке. Третя хоч і зупинилася,
але ніхто залізти не міг. Що за країна така, тільки обіцянки-цяцянки давати
можуть, ще в вісімдесятих обіцяли метро на Троєщину провести. Тільки свічки
гаразд ліпити. Це просто жах якийсь!
У другому випадку знайшлися винні й не тільки безпосередні,
як невихований мужик, але й «винуватці десятого порядку» у вигляді влади.
Тонкий вампіризм розпізнати важче.
Одним із його критеріїв можна вважати «переливання з пустого
в порожнє». Людині-вампіру не важливо, про що говорити, аби говорити, не
обов’язково навіть про щось негативне. Вона часто проговорює загальновідомі
істини, в чому, зрештою, немає нічого поганого. Але якщо це вже давно перетерта
між вами тема, а співбесідник знову піднімає її, тоді його кепству вже немає виправдань.
І це не означає, що погано говорити про погоду та котів. Як би сказав Лао Цзи:
говорити про високе, вічне і глобальне не краще, ніж говорити про буденне,
тлінне і незначне. Не важливо, про що взаємодіяти. Важливо, як. Знову ж таки –
так, щоб баланс енергій учасників розмови не був порушений. Цей вид вампіризму,
до речі, небезпечний більше для самого вампіра, ніж для його жертви, адже з неї
він бере небагато, а ось якщо сам не може існувати без такого «невинного»
паразитизму. Це може означати, що він не знає справжніх глибин спілкування між
людьми й ще не навчився спілкуватися не просто для отримання чергової порції
енергії, а по суті. Такими упирятами часто бувають загалом позитивні люди –
доброзичливі, ввічливі, щедрі, без злого наміру. Просто це спосіб їхнього
існування, іншого вони поки не знають.
Як виявити вампіризм в собі?
Виявити вампіричні схильності в собі можна за тими ж
критеріями, але не лише. Ви емоційно говорите, підвищуєте голос? Смакуєте
конфлікт і не можете припинити говорити про нього? Коли розказуєте прикрий
випадок, вам себе жаль, загострюється почуття справедливості і бажання знайти
однодумців, які би стали на ваш бік і показали винуватцю, де козам роги
правлять? Ви звертаєтеся до людини з питанням чи реплікою, яка не стосується
суті справи, яка відволікає вас і людину від роботи, але ви не можете це не
сказати, бо відчуваєте якесь солодкувато-ейфоричне бажання сказати це? Ви
знаєте наперед, що ваші слова викличуть емоційну реакцію й відчуваєте, що цього
говорити не слід, але не можете стриматися і все ж говорите? Зрештою, всі ці
критерії зводяться до одного – специфічного емоційного тла, яке супроводжує всі
спроби взяти енергію неприродним чином. Прислухайтеся до себе. Це емоційне тло
спокусливе. Так, ніби вам пропонують наркотик і всередині вас починається
боротьба між бажанням його спробувати і усвідомленням всіх катастрофічних
наслідків постейфорійного стану. Можливо, ви пізнаєте не саме емоційне тло, а
голос якоїсь інстанції всередині, яка чітко сигналізуватиме, що це – неправильно,
яка волає: «не роби цього», «не кажи цього».
Ось в такі способи може проявлятися несвідоме бажання поживитися чиєюсь
психічною енергією в вас. Далі – вибір за вами. Головне пам’ятати, що він
завжди є.
Яка альтернатива?
Постає питання, чи вампіризм між людьми неуникненний і
навіть природний, чи справді можливо будувати стосунки без того, щоб
паразитично харчуватися чужою енергією? Думаю, це не просто можливо, а й дуже
бажано, бо вільне невампіричне існування того варте. Крім того, якщо вже геть прагматично
підходити до питання, то все має свою ціну і нелегальне користування чужою
енергією також. Отже, якщо ви виявили в
собі кажана чи маленького кажанчика і це вас не влаштовує, – чудово, ви, як
мінімум, дізналися про наявність проблеми, довели її до своєї свідомості. Проте
простого усвідомлення замало. Далі треба прийняти рішення не слідувати за усіма
цими потягами й слухати оту інстанцію, яка каже «не роби цього». Інакше кажучи,
відмовитися від вампіризму, відректися від нього. Перевірити, чи справді ви
відреклися від викачки просто - ви готові щиро попросити пробачення у тих, з
кого тягнули, й утвердилися в рішенні припинити зараз, у даний момент,
продовжувати тягнути. Так ви здійснили
щось на кшталт християнського Покаяння. Цього може бути достатньо, адже після
відречення ви вже можете відчути полегшення, ніби з вас спадає невидимий тягар.
Так діють Вищі Сили, Бог, Всесвіт, Світобудова, сама Основа вашого існування,
які завжди підтримують такі рішення. Саме вони дають енергію для існування, і ця
енергія має іншу природу, ніж та, яку ви паразитично берете від інших. Її ні з
чим не сплутаєш. Ці сили є її невичерпним джерелом, яке завжди під рукою, треба
лише захотіти черпати з нього. Тож, альтернативою вампіричного існування є те,
що на божественному паливі. Психічний вампіризм – це залежність, ідентична тій,
яка виникає від речовин. Існування ж «в Бозі» – вільне. Є хороша новина: якщо у
опіатного наркомана не так вже й багато шансів вирватися із залежності, адже в
ній великою мірою задіяна фізіологія, то перестати бути залежним від психічної
енергії інших людей може кожен і будь-коли. А яку пігулку виберете ви? ;)
PS. Знаєте,
сьогодні я стала свідком вампіризму і мене це все не просто засмутило. Я, можна
сказати, клекотала всередині, як Етна. Відчувала нестримне бажання розказати
про це комусь, розверзнутися цим вулканом хоч на когось. І в цей момент зловила
себе на тому, на що нарікала – на вампіризмі. Мені, так само, як більшості,
хотілося виплеснути емоції, хотілося, щоби хтось мене пожалів і поспівчував з
приводу того, що зі мною так несправедливо вчинили. Коли усвідомила потребу
посмоктати чиюсь енергію, вирішила, що не буду зараз дзвонити тим, хто
потенційно міг би мене вислухати. Уже непогано. Але тонке Его знайшло лаз –
«якщо нікому не можеш сказати, то можеш написати багато букв». І я піддалася.
Вирішила, що зараз відкладу всі справи і конче напишу про все це. А знаєте, що
найцікавіше? У цей момент, о диво (!), я
зрозуміла, що мені взагалі не хочеться про це
говорити і писати. «Хух» - подумала я, - «Ось тепер можна сісти і
написати».