понеділок, 27 травня 2019 р.

Тарнапольска Г.М. Вираз в іграх культурної парадигми мислення

Ключові слова / Keywords: культура / culture, гра / game, Китай / China, Японія / Japan, виразність / expressiveness, мислення / thinking.

В іграх як в елементах культури виражаються парадигми мислення і сприйняття реальності, що лежать в основі кожної культури. Навіть якщо гра запозичена з іншого культурного контексту, її сприйняття і стиль трансформуються відповідно до світовідчуття, що переважає  у культурі, яка запозичила гру. Наприклад, в шахах, які прийшли в Європу з Індії, не змогли зберегтися старі правила. Оскільки вони не відповідали парадигмі європейської культури, вони видозмінилися. В Індії ж досі грають шатрандж. Але навіть якщо правила гри в принципі залишаються одними й тими ж, все одно її процес сприймають по-різному. Наприклад, гра го для китайської й для японської культур висловлює абсолютно різні парадигми сприйняття реальності.

Слід зазначити, що го – це китайська гра, що виникла в зовсім іншому для японців культурному контексті. Тому ті початкові інтуїції, які були втілені в го в Китаї, в Японії були трансформовані в інші. У китайському світосприйнятті все є не річчю, а процесом. Основним архетипом, що описує процесуальність всього що існує, є дао – шлях усіх речей. Кожна річ може або слідувати дао, або відхилятися від дао. Дао володіє внутрішньою закономірністю, описаною в каноні змін – І цзін, і може бути пізнана раціонально. Будь-який шлях описуєть як взаємодію двох принципів – інь і ян, що володіють власними якостями.

У японців світосприйняття абсолютно інше, тому сприйняте від китайців уявлення про дао збереглося лише на рівні магічних операцій, хоча ідея шляху (дао) як деякої впорядкованості життя присутня в японській культурі у вигляді різних духовних практик: бусідо, тядо і т. ін. Японська свідомість орієнтована не на процес перебування кожної речі, яка включена в загальносвітовий процес і може бути описана раціонально, а на принципово незбагненну реальність життєвих потенцій речі, які одночасно є потенціями всього світу в цілому. Оскільки це сама потенційність, вона не може бути описана і пізнана в чітких термінах або навіть в метафорах. Її можна лише відчути крізь емпіричне сприйняття. Те, що дає відчувати внутрішню потенційність речі – це людська емоційність. Емоційність може ще якось співвідноситися з переживанням потенційного шару реальності, оскільки вона володіє деякими спільними з нею характеристиками. Це характер що вислизає, постійна трансформація, відсутність будь-якої визначеності. Відчуття постійної внутрішньої плинності, трансформації емоційного змісту дозволило японцям органічно сприйняти ідею дао, однак, вони зрозуміли її саме як плинність, а не як закономірну плинність. Раціонально пізнавана закономірність перетворень дао дозволяла використовувати її в магічній практиці, а не в описі пережитих потенційних змістів.

Для китайців гра в го є взаємодією принципів інь і ян, які вибудовують на дошці шлях, який приводить до перемоги одного з гравців. Чорні та білі камені лише прокреслюють шлях – течію дао. Японці, хоча теоретично використовують китайську концепцію і також говорять про гармонію з процесом гри, сприймають її, однак, зовсім не так раціонально. Для них камені в го – це точки, що вказують на нерозкриті можливості ситуації до будь-яких видів трансформацій. Причому трансформацію тут потрібно розуміти саме як трансформацію, а не як процес або шлях. Камені на дошці виявляють миттєву форму, яка вибудовує реальність, і той з гравців, хто здатний сприйняти більше прихованих потенцій сформованої на дошці форми, виграє партію. Коли японець кладе камінь на дошку, він не прокреслює шлях, а трансформує ситуацію, додаючи до неї нову приховану можливість. Ця можливість може згодом здійснитися при точно знайденій позиції іншого каменю.

У такому контексті камінь го з його безособовістю і нерухомістю наділяється властивістю сковувати, виявляти та направляти трансформацію внутрішніх потенцій ситуації, інакше кажучи, керувати трансформацією. Трансформація не є тотожною течії дао, хоча і може сприйматися як плинність потенційності. Трансформація нікуди спеціально не спрямована, подібно шляху, який, хоча і нескінченний, але закономірний, тому має свої впізнавані етапи. Трансформація завжди несподівана, її неможливо прорахувати й свідомо використовувати як певну життєву стратегію. Вона ні найменшою мірою не піддається систематизації та може бути лише відчутною. Висловити можна саме це відчуття, але не саму трансформовану потенційність як таку. Трансформацію неможливо раціонально описати або нею оперувати, однак її можна направляти, ґрунтуючись на її інтуїтивному відчутті. Для такого напрямку потрібні особливі інструменти, що володіють якостями безформності й нерухомості. Безформність і нерухомість необхідні для сковування спонтанної трансформації потенційності, яка в процесі свого руху може зруйнувати будь-яку визначеність детально відпрацьованої форми, що призведе до досконалої невловимості сенсу. Найбільш повно це можна продемонструвати за допомогою порівняння го та шахів.

Ставлення до ігор го і шахів є непрямою вказівкою на архетипи світосприйняття взагалі й, зокрема, сприйняття потенційного початку для японської та європейської культурних традицій. Це можна побачити навіть не вдаючись глибоко в вивчення правил гри, а лише розглянувши ті основні елементи, з допомогою яких відбувається гра – саме поле і фігури.

У го всі камені є безособовими й рівнозначними. Вони позбавлені будь-яких формальних відмінностей по відношенню один до одного. Причому на дошці вони нерухомі, тому ніякі операції над ними неможливі. З безлічі каменів на дошці створюється форма, яка і бере участь у грі. Якщо форма життєздатна, то вона може розвиватися і вигравати, займаючи вигідну позицію і поширюючи свій вплив на деякий ділянку поля. Якщо ж ні – вона залишається в мертвому, нерухомому стані.

Гравці го оперують не камінням, а самою дошкою, тобто реальністю, яку перетворюють через вказівки на неї шляхом розміщення білих і чорних каменів. Елемент поля гри в го – це не сама клітинка, як у шахах, а перетин ліній, що утворюють клітинку. Камінь ставиться на точку перетину ліній, тим самим активуючи її потенціал, тобто, проявляючи можливість розвитку певної форми. Це відображає архетип японського мислення, де речі вказують на такий шар реальності, який, спонтанно розкриваючись, може знищити річ.

На відміну від го, гра в шахи полягає в оперуванні строго визначеними смислами, які втілюються в різних фігурах та їх ієрархії. Шахові фігури вже строго оформлені, і ця їхня форма не змінюється в процесі гри. Розвиток фігури відбувається лише через її просування, в результаті якого вона може бути знищена, тобто, видалена з поля. Відносно безформні та рівнозначні лише пішаки, однак, вони рухливі. В кожній фігурі закладена своя власна внутрішня потенційність, описана правилами того, як фігура може ходити. Форма фігури й спосіб її руху позначають її можливості в сенсі потужності, сили. Тобто, потенцію тут розуміють саме як міць, силу, на відміну від го, де не камені володіють діяльною потенцією (вони лише позначають позиції, потенціал яких може бути легко трансформований або зведений на нівець), але саме поле гри є чистою потенційністю.

У шахах кожна фігура має власне значення, і комбінації розраховуються через певні операції над фігурами, шляхом постійної зміни їх місця розташування. Це показує архетип європейського мислення, що є операціями над смислами як деякими визначеностями, які постійно комбінуються для досягнення певного і дуже конкретного результату – мата королю. Таким чином, позиція в китайському го – це етап шляху, процесу, в японському – виявлення можливості прихованої в самій позиції, а в шахах – етап становлення визначеності, актуалізація можливостей фігури, яка займає певну позицію.