Карл Густав Юнг як людина, яка в колективному несвідомому шукала джерело натхнення і відповіді на фундаментальні питання буття, просто не могла пройти повз східну мудрість, повз сповнені яскравими символами буддизм чи індуїзм (зокрема, тантру), які давали йому шикарний порівняльний матеріал для тлумачення Несвідомого. Та ця безкінечна скарбниця символів і міфів індійських релігій — не головне, заради чого він звертався до них. На першому місці для нього була та фундаментальна різниця світовідчуття західної і східної людини, яку він вивчав і описував. Цю різницю він пояснив двома символами — високим вівтарем Заходу і глибоким вівтарем Сходу.
Йшлося йому про те, що сформована християнством свідомість західної людини злітає вверх, як вівтар у християнському храмі, а східна свідомість спрямована в глиб, тому вівтар індуїстського храму дуже часто розташований нижче погляду, або, як пише Юнг — «у старих індійських храмах вівтарі знаходяться на два-три метри нижче рівня землі». Інакше кажучи, західна людина шукає бога зверху, ззовні себе, східна ж — у собі, у своїй глибині. Індійська давня теза про те, що «я тотожний (а) Богові», «tat tvam asi» чи «Шиво Хам», для західної людини звучить як прояв крайньої гордині і як наруга над релігією. Та саме цього підходу, на думку Юнга, бракує Заходу, саме в цьому він вбачає його фундаментальну проблему — у відсутності заглиблення в себе, в однобокості сприйняття.
Ця однобічність виявляється в тому, що західна людина вперто не хоче помічати свою тінь, віддає перевагу не заглядати в темні закутки себе, а якщо говорити мовою юнгіанського психоаналізу — не хоче стикатися з індивідуальним несвідомим, воліє триматися від нього якнайдалі. Для неї це — моральний конфлікт всередині: не можу ж я бути таким поганим? Інша справа — індійський йоґін, який долаючи індивідуальне несвідоме з його потягами та фантазіями (їх Юнг вважає еквівалентом індійських клеш), виходить безпосередньо до Несвідомого й черпає з нього (тобто усвідомлює тотожність Атмана і Брагмана). І це для нього не має нічого спільно з моральною дилемою, бо він сприймає себе в цілісності Свідомого й Несвідомого, своєї світлої і тіньової сторони. У йоґіна інша суб’єктність — він як суб’єкт вважає себе не Аханкарою, тобто «Его-Я», «Я-Діянням» або «Я-Свідомістю», а Атманом, юнгіанською Самістю, інстанціє людської свідомості, яка узгодила в собі Свідоме й Несвідоме, яка досягнула цілісності. У цій схемі роль Брагмана в найбільш широкому сенсі відіграє Несвідоме.
Люди Заходу, на думку Юнга, застрягли на рівні Аханкари, Я-Діяння і дійсність сприймають також через нього. Дійсність — це те, що діє, а діє те, що пов’язане зі світом явищ. Для індійця ж дійсна — душа й дійсність не обов’язково мусить діяти, вона може бути бездіяльна, як риши, що медитує в джунглях. Саме через те, що в західній та індійській культурі так по-різному сприймають дійсність і так по-різному трактується суб’єкт, який цю дійсність сприймає, західній людині не просто не можна йти шляхом індійського йоґіна, їй це навіть протипоказано. Щоб використовувати йоґу так, як в Індії, західній людині треба мислити, як мислить індійєць, а це, на думку швейцарського психоаналітика, здатні одиниці. «Тільки той, хто готовий медитувати на шкурі газелі під деревом баньян, може претендувати на те, що він пізнав йоґу на індійський манер» — каже Юнг. А чи треба застосовувати йоґу на західний манер?
Юнг відповідає — ні, бо намагання скористатися йоґою тільки посилить ті тенденції у свідомості західної людини, які віддаляють її від самої себе. Що це за тенденції? Доктор відзначає дві звички Західної цивілізації — 1) надзвичайно сильно вірити і 2) піддавати все науковому і філософському критицизмові. Про першу свідчить уся історія Церкви, про другу — уся історія західної науки. Досить суперечливі звички, чи не так. Якщо людина впадає в пастку віри, вона некритично підходить до йоґи і просто некоректно застосовує такі поняття як прана, атман, чакра, самадгі, і вона для неї фактично перетворюється на гімнастику, бо сама не має досвіду переживання вище названих станів і процесів. Наприклад, прана для неї може означати фізіологічний процес дихання, тимчасом як для йоґіна це — «дихання Всесвіту». Якщо ж людина впадає в пастку наукового критицизму, то сприймає йоґу, як чистий містицизм. Який із цього вихід?
Вихід один — не відмовлятися від західного мислення, а дослідним шляхом пізнавати йоґу й індійську філософію, не претендувати на тотальне її пізнання, брати з неї рівно те, що на цьому етапі можливо сприйняти західним розумом і перевірити на власному досвіді. Ба більше — західній людині скільки завгодно можна пізнавати йоґу, але практикувати — протипоказано, бо йоґа — це справді метод, метод звільнення від того, що людину прив’язує до цього світу, метод виходу на Несвідоме, а із західною любов’ю до наукового мислення і методології від йоґи залишиться лише метод, без цілі, бо з Несвідомим західна людина ще не готова зустрітися. Практика йоґи таким чином ще більше посилить цю вузькість свідомості, яка відділяє людину від самої себе.
Юнг вірить, що Захід рано чи пізно прийде до своєї йоги, але до тієї, яка буде органічна для нього. А поки єдиною альтернативою індійській йозі на Заході є медична психологія, якою він і займається. Це науковий метод, який фактично робить те саме, що і йоґа — намагається провести людину через нетрі індивідуального несвідомого, вивести її на береги Несвідомого й таким чином дати їй можливість пізнати свою Самість.
Юнг багато пояснив мені щодо моїх юнацьких стосунків з йоґою. Правди ради, треба сказати, що я також свого часу попалася в пастку, про яку він казав — я підходила до йоґи як західна людина, хоч і робила це несвідомо. Лише пізніше я зрозуміла, що практикувала йоґу не для того, щоб звільнити свідомість від усього, що її прив’язує до цього світу й підкорює, не для того, щоб відректися від суб’єкта, а банально навпаки — щоби посилити зв’язок із цим світом, щоб отримати сіддгі (надприродні сили), які дозволять ще краще утверджуватися як суб’єкт у цьому світі. Йоґа, яка в Індії якраз покликана була зменшити вплив Я-Свідомості або Я-Діяння, у західній парадигмі сприйняття тільки посилює його, і доктор Юнг пояснив, чому.
Індія постійно відстоює своє авторське право на йоґу на міжнародному рівні, вона добилася того, що йоґа стала нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО й тепер є інструментом індійської культурної дипломатії на цілому світі. Індія пробувала звести гнучку систему йоґи до сталого набору ідей і асан, щоб контролювати процес «споживання» йоґи у світі. Вона може це все робити, звісно, але вона ніколи не проконтролює те, як індійські ідеї переломлюються в головах людей, які належать до іншої цивілізації і виросли в радикально іншому культурному контексті. І навіть якщо Індія штучним шляхом сформулює визначення йоґи й буде юридично відстоювати своє авторське право на неї, вона ніколи не може бути певна, що якась йоґа десь у Штатах чи в Південній Африці, яка на 100 % підпадає під юридичні її критерії, буде справді індійською йоґою.