У фільмі Франсуа Озона за п'єсою Райнера Вернера Фассбіндера «Краплі дощу на розпечених скелях» дуже правдоподібно обіграна технологія спокушання, яку застосовує герой п'єси – Леопольд.
Леопольд, досвідчений чоловік п'ятдесяти років, приводить в гості молодого юнака Франца, і спокушає його. Франц гетеросексуал, у нього є наречена Анна. Проте, він закохується в Леопольда і залишається у нього жити. Леопольд же отримує задоволення тільки від новизни, і в міру звикання до Франца стає дратівливим і нестерпно прискіпливим. Франц же перетворюється в домогосподарку, готову виконати будь-яке розпорядження. Через пів року Анна знаходить Франца. Вона застає його стражденним в момент, коли Леопольд поїхав в чергове відрядження. Їй ледве вдається пробудити у Франца згаслу пристрасть до неї, і вона умовляє його кинути Леопольда. У момент, коли вони збирають речі, приїжджає Леопольд. Справа ускладнюється тим, що з'являється колишня жінка Леопольда, яку той свого часу кинув. Леопольд без тіні збентеження спокушає наречену Франца й іде в спальню з нею і зі своєю старою подругою.
1. Спокушання Франца
Леопольд повністю зосереджений на Францеві, залишаючись гранично коректним і не допускаючи жодних непристойних намірів. Йому цікаво у Франці буквально все. Франц відчуває себе незатишно від такої уваги й не знає, як правильно себе поводити. Леопольда він сприймає нейтрально і злегка відчужено, сама ж ситуація його тривожить. Леопольд плавно переводить розмову на юнацькі сексуальні фантазії Франца й робить його збентеженим остаточно, а потім несподівано зізнається у своєму сексуальному інтересі до нього. При цьому він коректно продовжує зберігати дистанцію. Перед юнаком виникає вибір: або невизначеність ситуації, в якій він не знає як себе поводити, або стати на позицію абсолютно впевненої в собі людини (тобто Леопольда), завдяки чому повернути собі почуття впевненості й визначеності. Франц відповідає: «Чому б і ні?» Якби юнак не був збентежений, ніякого спокушання не відбулося б. З моменту своєї згоди на перший поцілунок Франц опиняється в новій реальності, центром якої є Леопольд. Повернутися в початковий стан він уже не може, бо зовсім перестав орієнтуватися у власному світі. Вибудувана Леопольдом реальність стає для нього єдиноможливою, і покинути її йому важче, ніж померти. А оскільки Леопольд є онтологічною основою нової реальності, саме він і починає сприйматися як вищий об'єкт любові. Самодурство Леопольда лише підтверджує, що вся реальність обертається тільки навколо нього, і це лише сильніше прив'язує Франца.
2. Спокушання Анни
Анна пів року шукала Франца. Нарешті, з великими труднощами їй вдається переконати його повернутися до неї. Вона бачить, як Франц вагається, і тому відчуває себе з ним невпевнено. Коли на порозі з'являється Леопольд, вона намагається приховати свою невпевненість агресивним підкресленням свого наміру піти. Леопольд абсолютно спокійний і самовпевнений. Він легко вимикає з ситуації Франца, відправляючи того приготувати йому каву. Франц, хоча і вирішив розірвати з Леопольдом, не має сил протистояти нав'язаній йому ролі в реальності Леопольда. Коли дівчина залишається одна зі своєю невпевненістю, Леопольд повністю зосереджує на ній свою увагу. Завдяки такій увазі Анна знову починає відчувати себе значущою, до неї повертається відчуття життя, яке було втрачено, коли її кинули. Коли Франц пропонує їй піти, дівчина хоче залишитися ще трохи, бажаючи продовжити це відчуття. Їй дуже страшно знову повернутися до звичного стану невизначеності. Леопольд сам по собі ще не цікавить її, але її затягує вибудовувана ним реальність, в якій вона відчуває впевненість, визначеність і власну значущість. Коли ж Леопольд перемикає увагу на свою стару подругу, Анна розуміє, що за збереження себе в реальності Леопольда потрібно боротися. Заради цього вона вже готова зробити все що завгодно, і Леопольд швидко показує свою владу, змушуючи виконувати дрібні доручення.
3. Висновки
Леопольд спокушає не власною персоною, а тим що вибудовує реальність, тому його особисті якості значення не мають. Він використовує збентеження жертви, а потім пропонує їй увійти в реальність, в якій та знову набуде впевненості і визначеності. Назад повернутися в невизначений стан жертва вже не може зважитися. Примхи Леопольда, його відверте знущання з жертви лише підкреслюють, що саме він є онтологічною основою реальності, і це змушує жертву лише сильніше його любити. Однак ця реальність ілюзорна, оскільки створена тільки в сприйнятті жертви, а сам Леопольд прагне лише до новизни й швидко втомлюється від партнерів.
PS Додаток
Масове спокушання
Можна провести паралелі між моделлю спокушання з п'єси Р.В. Фассбіндера та моделлю спокушання мешканців Росії, які погодилися на авторитарний режим. Наводжу виявлені відповідності з пунктами.
а) Використання збентеження жертви – проведення терактів восени 1999 року. Населення в розгубленості.
б) Випромінювання почуття впевненості – нахабна пропагандистська кампанія.
в) Вибудовування нової реальності – захоплення ЗМІ.
г) Онтологічна основа нової реальності – гарант стабільності, який пообіцяв «замочити в сортирі» всіх ворогів. Особисті якості гаранта: безликість, антиестетичність і неінтелектуальність, значення не мають.
д) Підтвердження онтологічної основи реальності – самодурство, шпигунські процеси, обмеження низки цивільних прав.
е) Сліпа любов. – У масовому прояві сексуальні форми любові неможливі. Однак витіснена сексуальність легко переходить в агресію. Тому аналогом сексуального зв'язку Франца й Леопольда може служити в такій ситуації ксенофобія щодо американців, поляків, грузинів, католиків, українців, мусульман, китайців, прибалтів тощо.
ж) Страх перед невизначеністю, що не дозволяє повернутися в справжню реальність. – Гіперболізація складнощів життя в 90-х роках у вигляді картини безвладдя й анархії, які можуть повернутися в разі втрати гаранта стабільності.
Томськ, 2007