Мабуть, ви чули про три стилі індуїстських храмів – нагара, весара та дравіда. І, ймовірно, маєте уявлення, що перший розповсюджений в Північній Індії, другий у Східній, а третій у Південній. Не можна сказати, що такий стильовий поділ неправильний. Просто все не так просто ))
Ситуація зі стилістичною систематизацією індуїстських храмів дуже нагадує ситуацію із систематизації індуїзму загалом. Одразу зрозуміло, що завдання якщо не марне, то надскладне. Чому ж так складно виділити стилі індуїстських храмів?
Можна йти трьома шляхами для класифікації:
1) Відповідно до трактатів та опису в них;
2) Відповідно до регіональних та локальних варіацій;
3) Відповідно до варіацій форм.
Індійські трактати з архітектури не можуть задовольнити нас як джерела класифікації, бо кожен із них пропонує свою класифікацію, яка не завжди співвідноситься з тією, що в інших трактатах. Крім того, трактати писали протягом всієї історії Індії аж до сучасності, тому в кожному з них відображений не лише канон, який був з давніх-давен, а й кількасотлітній розвиток архітектури. Так, навіть у двох пізніх південноіндійських трактатах – Бригадсамгіті та Апараджітапраччсі йдеться про кардинально різну кількість «стилів» індійської архітектури. Перший описує двадцять, другий – чотирнадцять. Трактат Каш’япашильпам пропонує виділяти 98 варіацій. Зазвичай тексти просто виділяють стилі й не пояснюють, на яких основах вони це роблять.
Визначати стилі за географічною ознакою не буде помилкою. Так, вважається, що головні стилі нагара, весара, дравіда відповідають географічним регіонам Індії: нагара – Північній, дравіда – Південній, а весара – Східній (особливо храми Одіші). Але підважує цей підхід як мінімум два моменти. По-перше, храми кожного з цих стилів трапляються на всій території Індії. Крім того, храми обох стилів – і нагара, і дравіда – можуть бути частиною одного храмового комплексу, як це можна споглядати в Айхолі чи Паттадакалі, що в Карнатаці.
Регіональний підхід справді працює, якщо ми не претендуємо на якусь всеохопню класифікацію, а просто говоримо про стилі, які з’явилися і стали розповсюдженими на певній території. Так, можемо виділити стиль Мару-Гурджара, розповсюджений в Гуджараті та Раджастхані (Храм Соня ХІ ст., Модгера, Гуджарат), про стиль Калінга в Одіші та Андгра прадеші (Храм Муктешвара, Бгубанешвар, Одіша), або про архітектуру Чалук’їв в її західних, або східних варіаціях (Храм Кашівішвешвара, XI ст., Карнатака).
Третій шлях полягає в тому, щоб критерієм стильового розрізнення зробити архітектурну мову і все і, виносячи за дужки всі нюанси, поділити храми стилістично на нагара та дравіда. Такий поділ ґрунтується на врахуванні базової різниці в архітектурі храмів, яка полягає в головному його елементі – башті шикхарі. Шикхара храмів нагара – одноповерхова, проте видовжена, схожа на ананас – розширюється посередині і звужується зверху і знизу. Її криволінійна, а не пірамідальна форма, одразу відрізняє її від шикхари храму дравіда. Остання ж – багатоповерхова і пірамідальна, її поверхи пропорційно зменшуються доверху.
Звісно, храми дравіда ви зможете розрізнити радше не за шикхарою, а за пишними воротами – ґопурамами, які у таких храмах перебирають на себе функцію головного елементу. Але це вже інша історія (Ґопурами храму Сомешвара Х ст., Бгімаварам, Андгра Прадеш).
Тож цим двом мовам в індуїстській традиції – нагара та дравіда – відповідає дві школи архітектурної думки – школа Вішвакармана та Майя відповідно. А вони вже мають свої підкатегорії, які сформувалися під впливом часу чи в певному регіоні. З такої перспективи стиль весара є лише підкатегорією, своєрідним гібридом основних мов.
Такий поділ дасть змогу будь-кому одразу зрозуміти, якого стилю храм постав перед ним. Щоб унаочнити сказане, можна глянути на шикхару храму Кандар’я Магадева (Кхаджурахо, Мадг’я Прадеш) у стилі нагара та на шикхару храму Сангамешвара VII-VIII ст. у комплексі Паттадакал (Карнатака).
17.04.2021