Карпіцький М.М. Вчення про три ґуни й циклічна концепція часу в вайшнавізмі // Актуальні проблеми історії, філософії та права у дослідженнях молодих учених: збірник тез. Київ: Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2021. С. 183-186.
М. М. Карпіцький
Вчення про три ґуни й циклічна концепція часу в вайшнавізмі
У контексті традиційного розуміння часу в індійській культурі виникає парадокс: вічні Веди описують емпіричні події в потоці часу. Поширення ґаудія-вайшнавізму за межами Індії ставить питання про інтерпретацію цього парадоксу в інших культурних контекстах розуміння часу. Вчення про три гуни дозволяє це зробити. Отже пропонується нетрадиційна інтерпретація розуміння часу, яку деякі вчителі сучасного ґаудія-вайшнавізму розглядають як можливий варіант розуміння, який не суперечить вайшнавізму.
Ключові слова: час, Веди, гуни, вайшнавізм
The doctrine of the three gunas and the cyclical concept of time in vaishnavism
In the context of traditional understanding of time in Indian culture, a paradox arises: the eternal Vedas describe empirical events in the flow of time. The spread of Gaudiya Vaishnavism outside India raises the question of interpreting this paradox in other cultural contexts of understanding time. The teaching of the three gunas allows us to do this. In this regard, an unconventional interpretation of the understanding of time is proposed, which some teachers of modern Gaudiya Vaishnavism consider as a possible version of understanding that does not contradict Vaishnavism.
Keywords: time, Vedas, gunas, Vaishnavism
У традиції індуїзму колесо народження й вмирання не має початку в циклічній зміні юґ, кальп, днів і ночей Брагми. Якщо так, то чому тоді всі істоти за нескінченний час все ще не досягли звільнення і продовжують страждати в сансарі?
Вчення про три ґуни – основні якості світобудови, можна зустріти ще в Магабгараті. Згідно з традицією санкх'ї три ґуни виділяються з пракриті й утворюють в різних поєднаннях всі явища світу. У вайшнавізмі пракриті трактується як енергія Бога-Особистості. Весь світ розкриває енергії Бога і тому підпорядковується не фізичним, а психічним законом. Відповідно до цього ґуни можна одночасно зрозуміти і як принципи світобудови, і як психічні сили людини. Характер ґуни визначає інерція, яка їй притаманна. У тамасі переважає інерція пасивності, у раджасі – інерція пристрасті. Саттва втілює силу, яка покликана привести до усвідомленості, щоб подолати інерцію тамаса та раджаса. Духовна практика ґаудія-вайшнавізму спрямована на трансформацію цих ґун у саттву, а для цього необхідно зробити власну психічну інерцію усвідомленою. Сприятливе народження визначається тим, наскільки вдається утвердитися у саттві в попередньому житті. Крім того, вайшнави говорять про саттвічні світи й саттвічну епоху – сатья-юґу. Однак невизначено довге та щасливе перебування у саттвічному світі також породжує власну інерцію. На цей аспект звертають увагу не самі вайшнави, а їх критики – буддисти, які стверджують, що народження в щасливому світі богів не є сприятливим. Якщо інерція обумовленого життя вже подолана і нема потреби докладати зусиль, то виникає інерція спокійного стану життя, що після довгого перебування в саттвічному світі має привести до несприятливих народжень у світі людей або тварин.
Цю думку можна проілюструвати сучасними спостереженнями. Можна помітити, що психічне життя багатьох людей так сильно визначене інерцією, ніби вони з нею народилися. Вайшнави пояснюють це кармою. Буддисти можуть запропонувати інше пояснення – тривале перебування у світі богів формувало установку, що вже нічого міняти не треба, тим самим вони дають сучасним антропологам відповідь на питання: «Чому люди стали створювати цивілізації тільки в останні тисячоліття, хоча до цього багато десятків тисяч років вели одноманітний первісний спосіб життя?» – «Тому що вони звикли нічого не міняти за невизначено довге попереднє існування». Однак тоді можна запитати: «Чому в якийсь момент стали виникати цивілізації?» Тут відповідь знайшлася б уже у самих вайшнавів: «Цивілізація виникає тільки тоді, коли люди починають перетворювати ґуни». Однак вайшнави не спрямовані відповідати на питання європейських вчених, бо цілком задоволені власною циклічною концепцією історії, яка є незрівнянно давнішою за європейську науку.
Якби в історії був прогрес, то саттвічний світ уже утвердився б остаточно. Однак це не так, оскільки вже в саттвічній епосі полягає інерція, яка веде до деградації. Цим обумовлений перехід від золотого століття сатья-юґи до менш досконалої трета-юґи, потім до двапара-юґи, нарешті, до нашої епохи загальної деградації – калі-юґи. Максимальна деградація вимагає граничної мобілізації духовних сил на її подолання, завдяки чому знову настає сатья-юґа.
В індійській традиції весь зміст світу може розумітися як породження свідомості, крім одного – часу. Свідомість підпорядкована часу, який нескінченний. У часі все мінливе, і це спонукає сприймати життя як страждання. Тому звільнення може бути тільки на шляхах подолання нескінченності часу або згідно з адвайта-ведантою в Абсолюті – Атмані, де час зливається з миттю у вічності, або згідно з вайшнавізмом у перебуванні з особистим Богом-Особистістю, який за межами часу.
Циклічність часу визначена зміною дня і ночі Брагми, який кожен раз заново породжує світ з себе. Однак виникає питання. Чи справді йдеться про повторюваність в часі, або ж це не повторюваність, а повернення до свого вихідного початку в часі? Якщо припустимо, що йдеться не про лінійну послідовність зміни світів, а про повернення до одного і того ж початку створення світу, то це розв'яже багато проблем у вайшнавському вченні. Психологічна інерція неминуче повертає нас до вихідної точки, бо в ній немає нічого, що вело б до нового. Якщо в психологічному вимірі ми повертаємося до вихідної точки свого духовного розвитку, то в космологічному вимірі – до вихідної точки виникнення світу. Така замкнута концепція часу ліпше пояснює вайшнавське вчення про те, що Веди й пурани насправді не належать часу і не залежать від подій попри те, що описують конкретні історичні події, які по-різному повторюються в різних циклах.
На думку Данді Магараджа, сучасного вайшнавського вчителя Шрі Чайтанья Сарасват матху – одного з найбільш поширених за межами Індії напрямків ґаудія-вайшнавізму: «всі події відбуваються всередині континууму свідомості, тому не існує незалежної від свідомості реальності. Під впливом часу перебуває лише частина свідомості, тобто світу, який є обумовленою реальністю. Цей світ всередині часу є циклічним. Священні писання є сполучною ланкою між цими двома світами свідомості: тимчасовим і вічним. Різниця між двома світами є відносною. Коли свідомість звільняється, ця відмінність зникає, і тоді стає зрозуміло, що насправді світ свідомості єдиний. З обумовленої позиції священні писання виявляються як частина земної історії, однак у своєму первісному стані вони вічні й досконалі, і саме так їх бачить людина з позиції необумовленої, звільненої свідомості» [1, с. 27].
Полемізуючи з Данді Магараджем, можна запропонувати таку інтерпретацію: день і ніч Брагми – це не ланцюжок створених світів, а варіанти одного і того ж світу. Тоді час – це нескінченно різноманітне розкриття паралельних історичних альтернатив. Однак можна піти далі, й поширити це розуміння на окремих людей, тобто уявити реінкарнацію як паралельне розкриття різних альтернатив життя (або різних рівнів життя згідно зі ступенем подолання інерції ґун). Це дозволило б простіше пояснити феномен пам'яті минулих життів, яку активізують будь-які схожі образи або події. Якщо йдеться про різні альтернативи одного життя, то поява таких нагадувань цілком закономірна, а якщо сансара – це нескінченне блукання в різних світах, то будь-які схожі образи й події мають бути загубленими в цій нескінченності.
У відповідь на твердження про те, що опис подій у священних писаннях, які циклічно повторюються, насправді розкриває різні варіанти історії, які вже присутні в вічності, тобто з позиції Бога відбуваються в сьогоденні, Данді Магарадж сказав, що не бачить «з чим би тут можна було не погодитися з позицій ґаудія-вайшнава. У цьому світлі стає зрозумілою позиція Баладеви Від’ябгушани, який говорив, що у Писання немає денотатів в земному світі, що всі імена в них – це імена загальні» [1, с. 28].
Отже ми отримуємо відповідь на питання, яке постало на початку. Якщо час замкнутий, то не може бути еволюційного руху до звільнення, бо ми заново втілюємося в нескінченних альтернативах власного життя. Можливо, сенс повернення до вихідної точки в тому, щоб навчитися долати інерцію, яка нас повертає? З іншого боку, якщо духовна еволюція неможлива, то тоді звільнення можливе лише завдяки допомозі Бога, як це вчить ґаудія-вайшнавізм.
Використані джерела та література
1. Филь Ю.С., Карпицкий Н.Н. Бхактивинода Тхакур в свете современной рациональной критики традиционных убеждений // «Gaudeamus Igitur» научный журнал Томского института бизнеса. 2020. № 1. С. 22–28.