Юрій Завгородній. Передмова до книги «Данилов Дмитро. Трансформація поняття «дг’яна» у вченні йоґи. К.: ДУХ I ЛIТЕРА. 2020. 192 с.»
Свого часу М. Еліаде відніс йоґу до одного з чотирьох базових і взаємозалежних понять, до однієї з чотирьох «кінетичних ідей», які ведуть в осердя індійської релігійно-філософської думки. Минає понад півсторіччя і в світі з’являється різнопланове зацікавлення йоґою, а індійське явище стає впливовою і помітною світовою тенденцією. Уявити сучасний глобалізований культурний, релігійний і науковий ландшафт без йоґи вже неможливо.
В останні роки історико-філософські дослідження йоґи не тільки істотно пожвавились, а і стали помітним напрямком в індологічній гуманітаристиці. Активно розвивається і міждисциплінарне (трансдисциплінарне) осмислення феномену йоґи. При цьому підвищене зацікавлення спрямоване не тільки на індуїстську йоґічну думку, а і буддійську, джайнську. Водночас не вся основна йоґічна термінологія, включаючи дг’яну, встигла стати предметом окремих розвідок. Тому запропоноване Дмитром Даниловим монографічне видання, присвячене окремо узятому поняття, тобто дг’яні, є беззаперечно актуальним та відображає світові тенденції в сучасних студіях з індійської філософії.
Автору вдалось не тільки зосередитись на одному з ключових понять йоґічної думки, а і належно проаналізувати його трансформацію, залучивши для цього необхідне коло першоджерел. Саме дослідження побудоване так, що аналіз вживання дг’яни здійснюється у досить широкому часовому діапазоні: від ведійських витоків (наприклад, Ріґведа cамгіта, Каушитака, Шветашватара, Майтрі упанішади) й епічних текстів (наприклад, «Мокшадгарма», «Бгаґавадґіта») до йоґа даршяни (наприклад, «Йоґа-сутри» Патаньджалі) і середньовічних гатха-йоґічних текстів (наприклад, «Гат х а-йоґа-прадипіка»). У результаті, вдалося помітити важливі трансформації в розумінні дг’яни, які відбувались у різних площинах: гносеологічній, сотеріологічній, трансцендентній, тілесній. При цьому аналіз поняття дг’яна здійснюється у контексті, який передбачає звернення до різних даршян, включаючи неортодоксальні. Це дало змогу доречно вказати на ті конкретні впливи у змінах значень дг’яни, які мали місце в індійському діалогічному історико-філософському процесі. У разі необхідності, Д. Данилов обстоює свої погляди, дискутуючи з провідними дослідниками йоґічної філософської спадщини (не тільки згаданим раніше М. Еліаде, а і Дас Ґуптою, Дж. Маллінсоном, Ф. Маасом та іншими).
З позиції історико-філософської індології в Україні запропонована монографія Д. Данилова зберігає не тільки вищеокреслену актуальність. Вона вирізняється ще і новаторством, оскільки є першим завершеним дослідженням, присвяченим історико-філософським аспектам йоґи. Завдяки автору до вітчизняної науки і культури вводиться не тільки цікава та значуща проблематика, а і відповідні фрагменти санскритських текстів у перекладі українською мовою.
Будемо сподіватись, що монографія знайде свого зацікавленого читача і сприятиме відновленню та пожвавленню вітчизняних досліджень, присвячених непересічному феномену йоґи.