пʼятниця, 25 вересня 2020 р.

Оксана Горкуша, Людмила Филипович. Міжконфесійні діалогові майданчики в Україні


1) Міжконфесійно-колегіальні (коли декілька конфесій створюють колегіальну раду для формулювання консенсусної позиції та її наступного проголошення й утвердження в Україні). Насамперед це є Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО)[http://www.vrciro.org.ua/ua/council/members]. У ній представлені 18 конфесійних суб’єктів, що узгоджуючи церковні позиції намагаються формулювати спільну точку зору для застереження інтересів віруючих цих конфесій. Однак цей міжконфесійний майданчик фактично обмежився кількістю прийнятних у 1996 р. членів, перетворившись на якийсь закритий клуб авраамістичних релігій. Це є також Всеукраїнська Рада релігійних об’єднань (ВРРО [http://vrro.org.ua]), що виникла як паралельна структура до ВРЦіРО, включивши в засновників тих, кого, незважаючи на їх бажання і неодноразові спроби, не приймають до останньої, але які вважають, що також представляють інтереси (і мають на це повне право) інших релігій в Україні.

2) Конфесійно-міжконфесійні (започатковані певною конфесією з метою організації міжконфесійного діалогу в межах певного її конфесійного дискурсу та рамках заданої цим дискурсом методології у напрямку її автономних очікувань результатів такого діалогу):

«Екуменічний соціальний тиждень» (ЕСТ): форум, започаткований в межах екуменічного дискурсу Римо-Католицької Церкви, але ініціатором і організатором виступає Інститут екуменічних студій Українського Католицького Університету УГКЦ. Головні параметри розмови задаються власне католицькою традицією ведення інтелектуальних богословських дискусій, які контекстуалізуються в Україні [Див.: Гідність, служіння, солідарність – ключові месиджі X Екуменічного соціального тижня. Єдність християн України – новий формат. http://credo.pro/2017/10/191033]. Це не єдиний організовуваний Римо-Католицькою Церквою діалоговий майданчик [Наприклад, ще один міжконфесійний симпозіум на базі того ж УКУ відбувся нещодавно у Львові: «У Львові 3 жовтня за підтримки Інституту родини та подружнього життя, а також Центру міжконфесійного і міжрелігійного діалогу «Лібертас» відбувся II Міжрелігійний симпозіум «Особливості виховання в християнській та юдейській традиціях». Серія подібних заходів, спрямована на утвердження та поширення родинних цінностей, виявлення схожих і відмінних поглядів на інститут сім’ї з позиції різних релігій.»]. Загалом Римо-Католицька Церква формує сьогодні в Україні свою комунікативну мережу, завдяки якій популяризує, актуалізує та реалізує в українському контексті власні стратегічні програми (екуменічні, соціальні, теологічні, дипломатичні) у напрямку застереження “користі глобальному людству та людині взагалі”, утвердження “миру взагалі” засобами постійного діалогу. Україна, українська специфіка, український контекст чи проблематика береться до уваги як привід для розмови чи окремий випадок загальної тенденції. УГКЦ започаткувала декілька діалогових майданчиків (потенційно – власна мережа), у яких довкола різної проблематики – від теологічно-богословської до прикладно-суспільної – конституюється дискурс пошуку об’єднавчих засад для порозуміння в межах українського контексту з урахуванням історіографії та потреб “українського світу”. Активно працюють круглі столи теологічно- богословського спрямування з метою обговорення ґенези та перспективи ідеї Єдиної Помісної Церкви в Україні [Круглі столі, що проводяться в різних містах України за назвою “Біблія про єдність Церкви” та ініціюються УГКЦ, збирають богословів-біблеїстів в основному з- поміж представників Київської християнської традиції – УГКЦ, УПЦ МП, УПЦ КП. Модерує – отець Ігор Шабан – голова Комісії УГКЦ сприяння єдності християн, доктор богослов’я. Головною метою є спроба розпочати обговорення тематики єдиної Церкви та з’ясування питань: Чи існують у Святому Письмі тексти щодо єдності Церкви? Чи існує сьогодні реальна модель майбутньої єдності? На якому фундаменті має будуватися ідея єдиної помісної Церкви в Україні?”].

Ще один міжконфесійний діалоговий майданчик на платформі УГКЦ, започаткований Комісією УГКЦ “Справедливість і Мир”, торкається конкретики сучасної української дійсності та потреб пошуку вирішення найгостріших суспільних проблем: утвердження миру та справедливості в українському суспільстві та у світі в світлі Євангелії та Соціального вчення Церкви. Робоча група проводить підготовку та аналіз існуючих перешкод та готує рекомендації для держави та організацій громадянського суспільства” [До миру – всупереч війні: огляд перешкод становлення стійкої демократії (Аналітичне дослідження) // Матеріали аналітичного дослідження Робочої групи... за період березня-червня 2017 року. – К., – 2017. – С.5]. Цей діалоговий майданчик орієнтувався на пошук моделей порозуміння роз’ятреного війною українського суспільства. УГКЦ – Церква, яка є українською за духом, але водночас інституційно належною і до глобального виміру, опікується пошуком порозуміння в конкретних умовах сучасної України. Розмови складні, бо деякі спікери принципово не готові поступатися власними корпоративно- груповими цілями чи інституційними інтересами та висловлюються з метою застереження автономних очікувань від діалогу – довести значущість власної точки зору, пріоритетність конкретної інституційної позиції, продемонструвати адекватність лише своєї термінології та доцільність власного провідного дискурсу1.

_________________________

1 Представники Римо-Католицької Церкви оцінювали ситуацію в Україні з точки зору глобального виміру і закликали шукати «миру загалом» з «користю для людини взагалі»; представники Церкви Московського Патріархату наголошували на тому, що їх в українській дійсності утискають, наполягали на обмежені їхніх прав; представники держави наполягали на чіткому визначенні кордонів Української державності, дотриманні норм та законів України, застереженні інтересів українських громадян. 

 _________________________

Протестантські церкви скористалися 500-річчя Реформації для налагодження міжконфесійного діалогу в Україні, однак створювані протестантами діалогові майданчики не приваблювали представників тих конфесій, які не походять з Реформації, але стали ефективними й інтенсивними платформами для комунікації між різними протестантськими церквами. Внутрішньопротестантський діалог стосувався власне історичних коренів протестантизму і теми суспільного служіння. Доречно згадати Всеукраїнський День Подяки, що зібрав 17 вересня 2018 року у центрі Києва декілька сотень тисяч християн різних протестантських церков, продемонструвавши їхню відкритість до діалогу і між собою, і з українським суспільством в кожному його сегменті.

Вперше про свою позицію щодо міжрелігійного діалогу в Україні заявили мусульмани, зокрема ДУМУ УММА, які в своїй соціальній концепції прописали, що міжрелігійний діалог "не є засобом обговорення або розуміння власної релігії через полеміку, а механізмом донесення ісламського віровчення до представників інших релігій та зміцнення міжрелігійного миру". Мусульмани України переконані, що співпраця та діалог з представниками інших віровизнань "гарантують ісламське представництво в суспільному житті країни, ухвалення важливих рішень у царині релігійного законодавства, вирішення важливих соціальних проблем" [Соціальна концепція мусульман України // Українське релігієзнавство. – №84. – К., 2017.- С.133-144. С.144].

Виникають ініціативи знизу, які відчувають брак міжконфесійного порозуміння і бажають пізнати Іншого, презентуючи свою традицію (наприклад, неформальна група міжрелігійного миру), в межах якої відбувається реальне міжрелігійне комунікування на персональному рівні. 3) Громадянсько-міжконфесійні (зініційовані громадськими організаціями та рухами для осмислення й вирішення конкретних нагальних суспільних проблем із залученням конфесійних представників для цього):

Громадський рух “Всі разом!” ["Наш спільний базис – християнські цінності. Наша спільна мета – побудова здорового громадянського суспільства. І все це – виключно спільними зусиллями всіх учасників руху. «Всі разом!» — це об’єднаний гучний голос людей і організацій, які сповідують спільні цінності"], який впродовж 2016-2017 років провів серію міжконфесійних заходів у найрізноманітніших містах України. Цей рух є “національною кампанією розвитку лідерів і управлінців для суспільних і державних перетворень на основі християнських цінностей”. Із цією метою вони й провели низку “теоретичних форумів”, “тренінгових сесій” та “практичних кабінетів”. Спостерігаємо, як цей діалоговий майданчик2 виходить до ширшої тематики і залучає для її обговорення більшу кількість конфесійних представників. Так, однією з тем є захист інституту сім’ї і духовних цінностей, які є фундаментом української ідентичності” [http://vsirazom.ua/vchinki/vidbuvsya-kruglij-stil-pro-xristiyanski-cinnosti-yak-osnovu-ukra%d1%97nsko%d1%97-identichnosti]. Планується удосконалення законодавчої ініціативи для подальшої комунікації з депутатами Верховної Ради України.

_______________________________

2 Відбулось декілька заходів у різних містах України: 1 жовтня 2016 «Всі разом! Форум» в Черкасах; 26 листопада 2016 «Всі разом! Форум» в Одесі; 26,27 січня 2017 «Рік Реформації: Початок» у Києві; 6 травня 2017 «Рік Реформації: Запоріжжя»; 18 березня 2017 «Рік Реформації: Харків»; 29-30 вересня 2017 «Рік Реформації: Сєвєродонецьк».

_______________________________

Локальні міжконфесійні діалогові майданчики в різних містах України, зіційовані науковцями, викладачами, журналістами, бізнесменами, громадськими діячами за підтримки певної конфесійної спільноти (КС із толерантності у Запоріжжі, міжконфесійні заходи “Сходи” у Дніпрі тощо). Крім того розвиваються комунікативні платформи під реалізацію певних стратегічних програм громадських ініціатив: наприклад “Європейський Християнський Конгрес” [https://www.facebook.com/groups/1601397093445246/?multi_permalinks=1937686293149656&notif_id=1507494249584465&notif_t=group_activity]. Заснований він громадським діячем Володимиром Авер’яновим, що опікується пошуком стратегій порозуміння між християнами в Україні заради мирного майбутнього людства. Ці ініціативи отримують підтримку, якщо стратегічна програма ініціаторів співпадає із провідним дискурсом та автономними очікуваннями підтримуючих організацій. 4) Інтелектуально-просвітницькі – міжконфесійні.

Особливої уваги заслуговують діалогові міжконфесійні майданчики, створювані освітніми закладами та інтелектуально-просвітницькими групами. У такому разі певна дослідницька проблема чи просвітницька ініціатива, сформульована групою фахівців, починає формувати власний діалоговий дискурс. Потужним є Ресурсно- дослідницький центр Євро-Азійської Акредитаційної Асоціації в проведенні конференцій, виданні відповідної літератури; Львівський Центр міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас» та ін.

Не можна не згадати тут і про понад 20-літній досвід НаУКМА у запровадженні і викладанні курсу "Практичне релігієзнавство", ініціатором якого виступив професор Анатолій Колодний. Основним змістом курсу є організація і проведення зустрічей студентів із представниками різних релігійних течій, з їх лідерами, візити до храмів і синагог, монастирів і духовних навчальних закладів, до управлінь та патріархій, нунціатури та Біблійного товариства. Під час таких занять у студентів є можливість ознайомитися із тією чи іншою традицією напряму, без посередника, задати запитання, подискутувати. Студентам надзвичайно подобається така форма навчання, оскільки вони зустрічаються з живими носіями віри, які розвіюють або укріплюють існуючі у студентства стереотипи щодо тих чи інших релігій. Такі зустрічі корисні і самим релігійним організаціям, бо надають можливість спілкуватися з освіченою молоддю, розібратися в їхніх потребах і запитах. Цим досвідом скористалися й інші вузи України. Студенти Київських педуніверситетів ім. М. Драгоманова і Б.Грінченка, Тернопольських, Львівських, Чернівецьких, Полтавських, Харківських та Одеських вузів є гостями багатьох релігійних громад.

Зусиллями православних інтелектуалів організовано й активно функціонує діалоговий майданчик “Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості” [https://www.facebook.com/openorthodoxuniversity/?fref=mentions&pnref=story], який зосереджується на сучасному стані й перспективах розвитку власне православного та, ширше, християнського богослов'я. Тут розмова ведеться на теоретичному рівні, але з розрахунком на ширший загал зацікавлених слухачів і має просвітницьку мету. Для успішного діалогу позитивними виявилися лекції про відкрите православ’я, про відкритий протестантизм, про відкритий католицизм.

Подібні науково-практичні конференції та інтелектуально- теологічні платформи – фахова комунікація, зосереджена довкола релігійно-конфесійної тематики, також є ефективним засобом налагодження міжконфесійного діалогу зокрема ще й тому, що тут виробляються адекватні чи спільні методологічні підходи та термінологічне знаряддя для наступного порозуміння між різними конфесійними суб’єктами. Тут частково на себе функцію таких діалогових осередків взяли провідні вищі навчальні заклади України, в яких є науково-педагогічний колектив, зацікавлений у проведенні науково-практичних конференцій з релігієзнавчим ухилом за певною теоретично-дослідницькою тематикою.

Впродовж усіх років свого існування Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ стало справжнім промоутером налагодження міжконфесійного діалогу на різних рівнях та з обговорення різних нагальних проблем в Україні.

5) Зовнішньо інспіровані – міжконфесійні. Оскільки Україна як сучасна поліконфесійна держава включена до глобальної спільноти, українська внутрішня релігійна ситуація є предметом зацікавлення й турботи європейської і світової спільноти. Адже у разі подальшої ескалації гібридної війни Росії проти України із використанням релігійного чинника й нагнітання ворожнечі у міжконфесійних відносинах, локальні внутрішні проблеми можуть стати проблемами світової безпеки. Тому останнім часом ОБСЄ та ООН інтенсифікувало просвітницько-аналітичні заходи в Україні, зорієнтовані як на ознайомлення української релігійної спільноти із моделями налагодження міжконфесійного порозуміння в інших європейських та американських країнах, так і на ознайомлення світової спільноти із точкою зору представників різних українських конфесій.