У мене таке запитання. Яке злодіяння тяжче, що відбувається свідомо чи через невідання? Ми звикли думати, що якщо людина зробила щось погане через невідання, то це можна пробачити. Якщо йдеться про злодіяння і зовнішнє покарання за нього, так і є. Але є ще й особистісне ставлення до гріха, і релігійне, і внутрішнє - екзистенційне. Тому я не маю готової відповіді, і я виношу свої роздуми на обговорення.
Розглянемо з прикладу. Припустимо, людина, з якою я особисто спілкувався, розриває зі мною стосунки й починає робити мені якісь гидоти. Одна річ, коли вона свідомо вирішила так вчинити, але при цьому чудово розуміє, що я за людина. І інша річ, коли вона просто не стала мене слухати, а натомість наслухалася пліток, і під їх впливом самовизначилася до мене. За моїми відчуттями другий варіант більш тяжко сприймається. Якщо людина самовизначилася усвідомлено, то з нею можна розмовляти як із противником, якщо вона через невідання ще не самовизначилася, сумнівається і не знає як вчинити, з нею можна розмовляти з надією, але якщо вона самовизначилася в невіданні, тобто вибрала свою позицію віри у плітки й відмовилася сумніватися і перевіряти їх, то розмовляти з нею безглуздо.
Припустимо, йдеться не про плітки, а про політичну пропаганду. Чий гріх тяжче, того, хто усвідомлено підтримує зло, або хто підтримує через невідання, ставши жертвою пропаганди? Тут ситуація схожа. Людина сама погоджується бути жертвою пропаганди, і коли вона приймає таке рішення, то закриває будь-яку можливість взаєморозуміння, яка все ж таки залишається, коли людина підтримує зло усвідомлено. Але якщо вона просто не знає, як насправді, і при цьому сумнівається, то вона уже не є жертвою пропаганди.
Підтримка війни Росії проти України є гріхом, проте багато пересічних християн, буддистів, вайшнавів, мусульман підтримують війну через невідання, оскільки просто обдурені некроімперською пропагандою. Проте їхні релігійні лідери мають можливість спілкуватися зі своїми єдиновірцями в Україні, і тому чудово знають, що Україна – демократична країна, там немає жодних нацистів, і напад на Україну нічим не спровокований. Попри це багато хто з них усвідомлено підтримує дії Росії в Україні. На перший погляд здається, що їхній гріх тяжче, адже вони не лише усвідомлено підтримують зло, а ще й обманюють людей, які їм довіряють. Однак в авторитетній для буддизму книзі «Питання Мілінди» я прочитав, що гріх через невідання тяжче ніж гріх, який чиниться усвідомлено. Тому я пропоную розглянути це питання з позиції різних релігій.
Почнемо з буддизму. У «Питаннях Мілінди» стверджується, що гріх через невідання тяжче, бо якщо не розумієш, у чому саме він полягає, то набагато тяжче його подолати або хоча б виявити стриманість, коли його вчиняєш. Це як схопитися за казанок, не знаючи, що він розжарений. Розуміння гріха тут розглядається щодо не ідеї справедливого покарання, а як психологічна закономірність, нерозуміння якої посилює становище.
Річ у тому, що в буддизмі етика, психологія, філософія та релігія збігаються. Гріх – це те, що формує погану карму і має тяжкі наслідки у майбутніх життях. Проте згідно з буддизмом карму обумовлюють не самі собою дії, а психічні зусилля, що супроводжують їх – самскари. Якщо, наприклад, людина щось вкрала, то на майбутнє життя вплине не сам факт злодійства, а психічні зусилля, які спричинили такий вчинок. Але якщо так, то чому гріх, скоєний через невідання породжує наслідки, які тяжче? Адже, здавалося б, лише коли навмисне чиниться злодіяння, виникають зусилля, які реалізують цей намір і формують погану карму, а якщо таких психічних зусиль немає, то й кармічних наслідків не буде.
Річ у тому, що гріх через незнання - це цілком певний вчинок, який також супроводжують психічні зусилля, що формують погану карму. Нехай серед них немає психічних зусиль, що супроводжують зловмисність, зате є психічні зусилля, що супроводжують вибір такої позиції невідання. Вчинок, виходячи з невідання, передбачає не пасивний стан, коли людина просто нічого не робить, бо не знає, що робити, а активну дію, яка стверджує свою позицію невідання як принципову, як відмову від сумніву та пошуку істини. Рішення вчиняти виходячи з незнання прибавляється до того гріха, що вже є. Оскільки згоду на невідання тяжче усвідомити у собі, ніж явну зловмисність, те й гріх буде тяжче за наслідками.
Тепер розглянемо вайшнавську позицію. У вайшнавізмі найголовніше - особисті стосунки з Богом, любов, віддане служіння йому. Здавалося б, головним тут є усвідомлене прагнення до Бога, а те, що відбувається через невідання, не повинно мати значення. Адже набагато гірше, коли людина усвідомлено відмовляється спілкуватися з Богом, ніж коли вона не спілкується з Богом через невідання. Однак одна річ, коли людина просто відмовляється через невідання, тому що не знає про таку можливість, і зовсім інша річ коли людина, виходячи зі свого невідання, самовизначилася так, що вона принципово відмовляється від самої можливості спілкуватися з ним. У цьому випадку гріх включатиме дві складові – відмова від Бога та абсолютизація свого невідання.
Російські вайшнави можуть не знати, що коїться в Україні, і тому або утримуються від висловлювання своєї думки, або навпаки, виходячи зі свого невідання, підтримують війну проти України. Тобто ми маємо розрізняти, коли людина щось не відає, і тому не може наважитися діяти, і коли людина самовизначається виходячи зі свого невідання. У цьому випадку до скоєння гріха вона додає своє самовизначення до брехні, закріплюючи свою позицію невідання як єдино правильну. І тоді гріх через невідання буде тяжче ніж усвідомлений гріх, у тому числі й за наслідками. Але чи це так насправді?
Згідно з вайшнавізмом, коли людина вважає за краще слідувати не любові до Бога, а низовинним своїм бажанням, то Бог створює такий світ пристрастей і страждань, який адекватний бажанням людини. У майбутньому житті душу може чекати переродження навіть у світі тварин, якщо в ній візьмуть гору тваринні пристрасті. Слідування своєму невіданню подібне до слідування своїм ницим бажанням. І якщо людина вирішила виходити зі своєї позиції невідання, то в майбутньому житті вона переродиться в далекому від особи Бога світі, заснованому на цьому невіданні.
Розглянемо тепер це питання із позиції християнства. На перший погляд, тут начебто теж усвідомлений гріх тяжче, ніж гріх через невідання, тому що спасіння дається за умови самовизначення людини, і самовизначення до зла гірше відсутності самовизначення. Однак, здійснюючи гріх через невідання, людина теж вільно самовизначається – відмовляється сумніватися, шукати правду, і ця обставина посилює її гріх, а не полегшує.
Адже Бог не хоче, щоб російські військові вбивали українців, ґвалтували й катували. Якщо хтось виправдовує злочинну війну іменем Бога, то насправді він виступає від імені когось іншого, а не Бога. Ми бачимо, як багато керівників християнських церков виправдовують злочинну війну, проте вони чудово знають, що ця війна є злочинною від своїх єдиновірців в Україні. Тобто вони усвідомлено відступають від Бога, дарма що розуміють, де Бог. Їхні стосунки з Богом перестають бути щирими й прямими, стають двозначними та складними, як у закоренілих грішників. Однак пересічні християни можуть і не знати, у чому сутність війни Росії проти України. Якщо вони усвідомлюють своє незнання і сумніваються, не приймаючи остаточних рішень, то на них немає гріха. Але якщо вони принципово визначаються у підтримці війни Росії проти України, не розуміючи, що вона проти волі Бога, то підкоряються чужій волі. Інакше кажучи, вони поклоняються комусь іншому, хто ворожий Богові, приймаючи його за Бога. У цьому випадку вони повністю розривають зв'язок із Богом.
На цій підставі можна зробити висновок, що з християнської позиції гріх підтримки війни проти України через невідання тяжче ніж усвідомлена підтримка. Але чи це так насправді? Я поки що лише ставлю питання, але не даю на них відповіді.
Слов'янськ, 23 листопада 2022