Двійник з фільму Девіда Фінчера «Бійцівський клуб» за своєю сутністю протилежний двійникові з повісті «Двійник» Ф.М. Достоєвського. У фільмі Фінчера двійник допомагає головному герою самореалізуватися, двійник з повісті Достоєвського ворожий оригіналу, поступово підміняє його і витісняє з життя. Оригінал двійника з «Бійцівського клубу» – людина складна, що не вкладається в стандартні суспільні уявлення, здатна на несподівані вчинки. Головний герой з «Двійника» Достоєвського - це один з багатьох, пересічна людина, яка не може вирішити, чого вона хоче, тому її нерішучість перетворює будь-які її вчинки в банальні дурниці. Двійник з «Бійцівського клубу» втілює в собі всі якості, якими хоче володіти головний герой оригінальність, рішучість, непередбачуваність, відв'язність. Він допомагає своєму оригіналу робити по-справжньому значні речі. Двійник Достоєвського - це лише точна копія оригіналу, що має ту ж зовнішність та ім'я, хіба що трошки нахабніший, і тільки. Спілкування з двійником у «Бійцівському клубі» приводить головного героя до просвітління, а в повісті Достоєвського – до остаточної втрати себе і божевілля.
Але головна відмінність між цими двійниками лежить в їхній онтологічній природі. Двійник з «Бійцівського клубу» існує тільки в суб'єктивній психологічній реальності головного героя, двійник з повісті Достоєвського втілений в інтерсуб'єктивному бутті, він тілесно є присутнім для інших й ні в кого не викликає сумніву у своїй реальності й правомірності. Навколишні сприймають двійника як щось природне, прекрасно бачать схожість і відмінність з оригіналом.
Двійник з повісті Достоєвського висловлює архаїчний пласт свідомості, властивий давній міфологічній картині світу, в якій боги й природні духи реально втручалися в життя людини. Архаїчна свідомість не мала ніякої автономної суб'єктивної реальності, всі міфологічні персонажі були тілесно втілені в інтерсуб'єктивному бутті. Все, що б не відбувалося, реально відбувається для всіх, а не в окремо взятій свідомості однієї людини.
Двійник з «Бійцівського клубу» є втіленим тільки в психологічній реальності та є невидимим для інших. Виділення автономної суб'єктивної реальності цього двійника характеризує сучасну європейську свідомість. Не всяка даність існує в інтерсуб'єктивному бутті. Виник розкол реальності на внутрішню і зовнішню: феномени внутрішньої суб'єктивності не здатні безпосередньо розкриватися в об'єктивній реальності. Завдяки цьому онтологічному розлому сучасна людина позбавляється від страху перед невідомим і незбагненним. Все загадкове і незрозуміле витісняється з об'єктивної реальності в суб'єктивну. В результаті відбувається спрощення і збіднення картини світу, все стає зрозумілим відповідно до простих природних закономірностей. Саме ця установка породила психоаналіз З. Фройда, згідно з яким несвідоме є бездонною ямою внутрішньої суб'єктивності, куди можна звалювати все, що людину лякає. На саме таке розуміння був запит у європейської людини для того, щоб позбутися від страху перед всім загадковим, шляхом вилучення всього, що загадкове, з інтерсуб’єктивної сфери.
В одній з популярних книг мені попалася фотографія людини, що стоїть, як тварина на чотирьох лапах, з рибою в зубах. Сфотографували її європейські мандрівники, що спостерігали в одному з сіл острова Яви дивну сцену. Місцевий чаклун створив якесь заклинання, після чого один з жителів стрибнув у воду і виринув з рибою в зубах. З точки зору європейських мандрівників, цей місцевий житель уявив себе видрою, виявивши при цьому аномальну для звичайної людини спритність. На їхню думку, все перетворення відбулося тільки в суб'єктній психологічній сфері, а сам місцевий житель як був людиною, так і залишився. Однак і для чаклуна, і для інших жителів села ця людина справді перетворилася на видру. В їхньому світі немає автономної суб'єктивної реальності, і якщо перетворення відбулося, то воно очевидне для всіх. Якби не присутність європейських мандрівників з фотоапаратом, у нас не було б взагалі жодних підстав сумніватися в реальності перетворення. Сумнів виникає тільки за наявності онтологічного розлому на внутрішню і зовнішню реальності, а фотоапарат, як технічний засіб, лише закріплює цей розлом. Однак, замість того, щоб ставити під сумнів реальність перетворення, чи не простіше поставити під сумнів реальність самого цього онтологічного розлому, який є лише плодом сучасної європейської культури, в той час, як решта світу його не знає? А раз так, то цей розлом слід вважати не онтологічною даністю, а суб'єктивним феноменом, породженим європейською культурною свідомістю.
Томськ, 2006