4 квітня 2026 року Ігор Мананніков опублікував есе про розп'яте на хресті мертве тіло Ісуса Христа, яке, на його думку, залишалося сповненим божества – по суті, мертвим тілом Бога. Він вважає, що це пояснює, як узагалі можливе освячення неживих речей – ікон, мощей, реліквій тощо. Миколай Карпіцький заперечив, що мертве тіло не входить до складу людської природи й тому не може бути воіпостазовано в Іпостасі Сина Божого. Він використав термін богослова VI століття Леонтія Візантійського ένυπόστατον – воіпостазування, завдяки якому пояснюється, як людська природа Ісуса Христа була присутня в його божественній іпостасі. Ця позиція викликала різку критику інших богословів, які наголосили, що вся людська природа була воіпостазована в Богові-Сині, і жодна її частина в жодний момент не могла бути виключена з цього. Але чи справді мертве тіло входить до складу людської природи? З цього приводу розгорнулася дискусія. Нижче подається її переклад українською мовою.
Ігор Мананніков
Святе Тіло
Святе Тіло
Ця цікава думка виникла під час нашого щотижневого євангельського читання.
Ми читали про смерть Христа на Голгофі на хресті. Христос, умираючи на хресті, каже: Отче! До рук Твоїх передаю дух Мій.
Вважається, що душа Його розлучилася з Тілом. Куди пішла душа? Вона зійшла в ад. Цей момент називається в Переданні – Зішестя в ад. Душа Христа сходить в ад, щоб вивести звідти людей, які там перебувають.
Але йдеться не про це, а про Його Тіло, яке залишилося на хресті. Мало хто замислюється над цим.
Зазвичай ми асоціюємо Бога або Христа завжди лише з Його свідомою частиною. Зазвичай для нас Бог – це особистість, і під цим ми передусім розуміємо розум або свідомість. Божественне знання, мудрість, всевідання, любов тощо. Тобто те, що стосується саме свідомої частини особистості.
Але ми забуваємо, що Христос був людиною і що в нього було тіло. І подивіться, що виходить. Христос умирає на хресті. Душа Його виходить із Його тіла. І що залишається? Залишається мертве тіло. Чиста плоть без частки свідомості. Але ж це Тіло божественне. Христос як Бог не втратив божественності від того, що Він помер і що душа розлучилася з тілом. Душа хоч і розлучилася з його божественним тілом, але Тіло не втратило божественності. І ось це мертве тіло, водночас сповнене божества, залишилося висіти на хресті. Воно безсловесне, безвидне, воно не реагує ні на що. Але водночас це Бог, мертвий Бог – неймовірна парадоксальна думка. Мертва плоть, з якою не поговориш, якої не помислиш, – перед нею можна лише схилитися або торкнутися її, або поцілувати. Це не суб'єкт, це чистий божественний об'єкт.
Це Тіло знімає з хреста Йосип Аримафейський, потім змащують олією, пахощами та ховають. І всі ці три дні, або 72 години, у нас на землі залишається лише Тіло Бога. Ось ця сама ідея того, що тіло, несвідоме, без ознак якогось одухотворення або одушевлення – все одно залишається Богом – це, мені здається, і є основна православна та католицька інтуїція, яка лежить в основі християнства. В основі нашої релігійності. Це Тіло є первісним джерелом і обґрунтуванням усієї нашої матеріальної релігійної складової. Усіх цих освячень, реліквій, ікон, мощей, благословень, поклонів, постів – усього того, що стосується матерії і з такими труднощами доступне розумінню, а тому часто відкидається. Ось це мертве божественне Тіло є обґрунтуванням усього несвідомого, що є в нашій Церкві.
Миколай Карпіцький
Людське тіло Христа є саме людським тілом, тому що воно воіпостазовано в іпостасі його особистості. Мертве тіло не має самосвідомості, тому воно як матеріальний феномен не актуалізує в собі волю Христа і в цьому сенсі не є актуальним тілом Христа. Але воно зберігає зв'язок не з дією волі Христа, а з потенцією волі Христа, яка актуалізувалася в момент воскресіння. Відповідно, мертве тіло Христа протягом трьох днів – це феномен нашого світу, який знаменує собою причетність потенції волі Христа, що актуалізувалася через три дні у воскреслому тілі, перетворивши мертве тіло на актуальне тіло Христа. За аналогією можна пояснити мертве тіло людини та її воскресіння на Страшному Суді.
Ігор Мананніков
Що таке «знаменує собою»?
Миколай Карпіцький
Це означає, що мертве тіло Христа не воіпостазовано в його особистості, оскільки не є втіленням його діючої волі, а причетне його волі інакше. Не знаю, наскільки вдало підібрав слово, тут можна подумати, але я хотів сказати, що мертве тіло, з одного боку, символізує актуальне втілення в минулому, якого вже немає в теперішньому, а з іншого боку, утримує такий зв'язок із волею, який може актуалізуватися в майбутньому. Оскільки воля включає потенцію та актуалізацію, то цей зв'язок саме з потенцією, але ще не з актуалізацією. Так це виглядає з позиції нашого часового буття. Як це виглядає з позиції вічності – окрема розмова.
Ігор Мананніков
Ось як із позиції вічності виглядає – цікаво було б.
Миколай Карпіцький
Так, тут розкривається особливий зв'язок, який проявляється, наприклад, в євхаристії, коли хліб і вино з погляду часу засвоюються людиною, а з погляду вічності засвоюються Христом, й однаково залишаються хлібом і вином. Але тут доведеться дуже багато говорити, нереально в короткому коментарі.
Ігор Мананніков
Хіба саме по собі втілення не є актуалізацією волі Бога Слова на тілесність, яка триває все історичне життя Ісуса та Його смерть?
Миколай Карпіцький
Правильно. Це питання розв’язується на підставі природи часу. Актуалізація – це завжди «тепер», але для людини все йде в минуле, і актуалізація стає спогадом. Мертве тіло – це фізичне втілення пам'яті, але воля в мертвому тілі не діє. Поряд із минулим – пам'яттю, теперішнім – актуалізацією, є ще й майбутнє – тобто потенція майбутньої актуалізації. Тобто ми шануємо мертве тіло не як втілення діючої волі, якої там просто немає, а як пам'ять про актуалізацію волі в минулому. Але християнське одкровення про воскресіння каже, що це не лише пам'ять, а й потенція волі, тому що на нас чекає актуалізація цієї потенції в майбутньому. З позиції вічності – інша річ – тут актуалізація вічно залишається актуалізацією.
Іоанн Курмояров
Людська природа була воіпостазована в Іпостась Бога Слова. Яким чином відбулося виключення Тіла Христа, знятого з Хреста, з Іпостасі Бога Слова? Це якесь нове слово в догматиці.
Миколай Карпіцький
Іпостась Бога-Слова – це розкриття в особистісній формі існування сутності Бога. Людська природа Христа, включаючи й тіло, справді воіпостазована в іпостасі Бога-Слова. Тіло людини – це не сутність і не природа людини, а втілення енергії її людської природи, точніше – її вільної волі як форми цієї енергії. І це проявляється в тому, що людина усвідомлює себе в тілі й вільно керує своїм тілом за допомогою своєї волі. Тому тілом людина вважає не зовнішні речі, не одяг, а лише те, в чому відчуває свою волю безпосередньо. Але мертве тіло людини – це те, що залишається, коли людина вмирає. У мертвому тілі не проявляється воля людини, тобто мертве тіло існує як просто неживa річ. Лише пам'ять поєднує мертве тіло і людину, яка раніше жила. Тому мертве тіло не може бути воіпостазованим.
Однак є одкровення про воскресіння людини, прообразом якого є воскресіння Христа. Але воскресле тіло стосовно мертвого – це майбутнє. А майбутнє присутнє в теперішньому не як енергія і не як дія волі, а як потенція волі. Тому з позиції часу воіпостазування відбувається в момент народження або воскресіння. Тому з позиції часу мертве тіло не воіпостазовано в особистості, і це стосується будь-якого людського тіла. Це підтверджується простим спостереженням. Але є одкровення про те, що людина тілесно воскресне як особистість.
З позиції вічності це виглядає інакше – як вічне воіпостазування, тому що смерть у вічному житті сприймається не так, як тут – з позиції часу: не як те, що абсолютно в моменті «тепер», а як те, що виявляється всередині вічного життя, тобто в більш змістовному вічному «тепер». Але це не скасовує того, що в ізольованому моменті часу, що не у вічності, мертве тіло перетворюється на неживу річ, яку не можна вважати воіпостазованою, оскільки вона більше не є втіленням ні енергії, ні волі людини внаслідок її смерті.
Дмитро Желобницький
І все ж тут є один догматичний нюанс, який (наскільки я можу зрозуміти) випадає з Ваших міркувань. А саме: Церква у своєму богослов'ї стверджує, що іпостасне єднання Божественного Логосу і людської природи Ісуса (те, що Леонтій Візантійський назве «воіпостасністю») не переривається з моменту зачаття Ісуса більше ніколи. Тому Божество присутнє і в мертвому тілі Христа, оберігаючи Його від тління. Церква на цьому наполягає: Тіло перебувало нетлінним через безперервне іпостасне єднання. Ісус же і воскресає саме в силу цієї єдності. Мабуть, найяскравіший текст, що виражає ідею безперервної воіпостасності, читає кожен священник на початку кадіння престолу перед Літургією: «Во гробе плотски, во аде же с душею яко Бог, в рай же с разбойником, и на Престоле был еси, Христе, со Отцем и духом, вся исполняяй, Неописанный». Та й богослов'я Великої Суботи також побудовано навколо цього моменту зокрема.
Миколай Карпіцький
Два уточнення. 1. Мертве тіло людини не є природою людини. 2. Абсолютного нетління мертвого тіла не буває, оберігання від тління – це уповільнення тління.
Тепер коментар. Людське тіло не визначається речовиною, тому що речовина постійно входить і виходить із тіла внаслідок природного обміну речовин. Тому не матеріальний склад тіла є воіпостазованим в особистості, а саме тіло як ціле, яке являє собою ту матеріальну частину світу, в якій діє воля людини й збирає це тіло саме як цілісне втілення людини. Мертве тіло зберігає образ живої людини якийсь час (якщо воно нетлінне, то зберігає образ довше), але воно не втілює волю людини. Відповідно, в ньому немає присутності людини. За своїм складом це просто речовина, яка була до того, як увійшла в тіло людини, і після її смерті знову опинилася поза людиною.
Але завдяки одкровенню про воскресіння це розуміння теж треба скоригувати. Воскресле тіло не залежить від речовини мертвого тіла, воно може включити ту саму речовину, що включало раніше, а може включати й зовсім іншу. Подібно до цього ми включаємо в процесі життя у своє тіло різну їжу, але від цього власне тіло не перестає бути своїм тілом. Завдяки цьому стає зрозуміло, що тіло за життя і тіло по воскресінні – одне й те саме тіло не на підставі тієї самої речовини, яка раніше до нього входила, а тому, що втілює одну й ту саму природу і волю людини. Отже, природа людини – це більше, ніж матеріальний склад тіла – це свобода волі, здатність до самосвідомості, яка проявляється через різні матеріальні елементи, що можуть збиратися в живе людське тіло.
Те, що залишається від тіла після смерті, – не втілює волю людини, а лише нагадує про це і дає надію на майбутнє таке втілення. «Во гробе плотски» – це спогад про втілення, але не саме втілення людської волі Христа, дія якої разом із дією його божественної волі в цей певний момент часу описана як «во аде же с душею яко Бог». З погляду нашого земного часу людська воля не може розділитися на дві волі й водночас бути в різних місцях. З позиції вічності – неможливе можливо, але це інша розмова.
Іоанн Курмояров
Дмитро цілком слушно Вам зауважив, що «іпостасне єднання Божественного Логосу і людської природи Ісуса (те, що Леонтій Візантійський назве «воіпостасністю») не переривається з моменту зачаття Ісуса більше ніколи». Далі: 1. Мертве або живе тіло людини, зокрема й Христа, – це органічна частина людської природи. Тому незрозуміло, на якій підставі Ви вирішили, що мертве Тіло Христа не є частиною людської природи? 2. Тіло як ціле містить у себе і свій матеріальний склад. 3. Не треба порівнювати ситуацію, в якій перебувають наші тіла, і в якій перебувало тіло Христа. Адже ми можемо говорити, що наше мертве тіло вже не є вмістилищем нашої особистості. А от мертве Тіло Христа залишалося в Богові, навіть тоді, коли Душа Христа зійшла в ад. У цьому сенсі, до речі, неправильно говорити, що Тіло Христа вміщувало Бога, оскільки не лише людська природа, а й увесь світ (наш тварний космос) перебуває в Богові. І саме тому Тіло Христа залишилося нетлінним.
Миколай Карпіцький
«Мертве або живе тіло людини, зокрема й Христа, – це органічна частина людської природи». – Не бачу підстав так вважати. Тіло людини – це не матеріальний склад, а енергія природи людини, при цьому конкретної енергії – волі людини, яка об'єднує матеріальний склад у ціле. Сам же матеріальний склад постійно оновлюється за законом обміну речовин, і щойно діюча воля перестає об'єднувати його в ціле, він виключається з тіла. Тому мертве тіло не може бути частиною природи людини.
«Весь світ (наш тварний космос) перебуває в Богові» – з позиції вічності так, у цьому сенсі мертве тіло як частина світу теж залишалося в Богові. Але з позиції моменту часу, в якому люди сприймали тоді смерть Христа, тіло Христа вважалося мертвим саме тому, що в ньому не проявлялася присутність волі Христа. А отже, не було воіпостазування мертвого тіла в його особистість. Якби воля Христа проявлялася в його мертвому тілі, то воно вважалося б не мертвим, а живим, а смерть на хресті була б ілюзією.
Іоанн Курмояров
Скажу так, Ваше оригінальне бачення того, що є людська природа, сильно відрізняється від християнської антропології. Ніколи в християнському богослов'ї тіло не розумілося як енергія. Енергія завжди розумілася як дія! Тому ми й говоримо «енергія людини» – тобто дії людини. Або «енергія тіла» – це може бути м'язова дія тощо. Або «енергія Бога» – тобто дія Бога щодо тварного світу. Так само і з волею, розуміння якої у Вас далеке від християнського розуміння цієї сили душі. Ну й останнє: у Христі була воіпостазована вся людська природа цілком – дух, душа, тіло (трихотомія за святими отцями Церкви), у тому числі й воля! Воля – це сила душі, волею керує особистість (іпостась), вона ж керує і тілом за допомогою волі. У цьому випадку людська воля Христа була повністю узгоджена з Його Божественною волею, яка керувала зокрема і тілом. Тобто і на Хресті, і в Гробі, і у Воскресінні – всюди Господь діяв відповідно до Своєї Божественної волі, за якою завжди слідувала Його людська воля. Тому якщо Ви наполягаєте на тому, що описуєте християнську антропологію, можу Вас розчарувати – це не так. Якщо ж Ви опонуєте християнській антропології – це інша річ.
Миколай Карпіцький
Я веду полеміку всередині парадигми християнської антропології, в якій не завжди на все є готові відповіді, і часом доводиться їх шукати. Я опоную не християнській антропології, а розумінню волі як нібито вторинної щодо душі чи особистості, та матеріалістичному розумінню тіла, згідно з яким тіло – це і є його матеріальний склад. Таке розуміння веде до дуалізму душі й тіла – тобто коли душа нібито вміщується в тіло як в окрему річ.
Однак більш релевантна християнському одкровенню позиція полягає в тому, що тіло невід'ємне від душі. Виникає питання – яким чином? І енергійна парадигма дає змогу відповісти. Тіло – це результат втілення людини. Уточнюю: не сама воля, а результат дії волі в матерії. Як саме? Це відкрито в самосвідомості кожної людини. Кожен усвідомлює як своє тіло лише те, в чому безпосередньо проявляється його воля. Жодна людина не вважатиме своїм тілом неживу річ, в якій її воля безпосередньо не проявляється. Тому мертве тіло не може бути частиною людської природи – це очевидність нашої самосвідомості.
Тепер щодо твердження: «Воля – це сила душі, волею керує особистість (іпостась), вона ж керує і тілом за допомогою волі». Це твердження виправдане, якщо слова розуміти в найширшому сенсі, але тоді ми ризикуємо заплутатися.
Душа (грецьк. псюхе) також означає душу як психічний рівень людини. Воля є первинною щодо психіки, а отже і щодо душі.
Особистість формується на основі самовизначення волі, яка випливає з людської сутності, і вже на рівні усвідомлення цього самовизначення здатна свідомо проявляти волю далі в повсякденному житті.
Іпостась проявляється як особистість, але не тотожна поняттю особистості. Точніше було б сказати, що іпостась – це особистісна форма буття або існування.
Особистість – це процес, що розгортається в самосвідомості, але цей процес не передує волі, він супроводжує актуалізацію волі у формі самосвідомості.
Тіло – це результат дії волі в матерії, і ця дія надає певній частині матерії цілісну форму, яка й сприймається як конкретне органічне тіло, але всередині цієї матеріальної цілісності воля продовжує діяти, підтверджуючи тим самим, що тіло залишається людським тілом. Без дії волі ця матеріальна цілісність розпадається і перестає бути тілом, тобто мертве тіло – це те, що залишилося від тіла людини, але вже не саме його тіло.