Карпіцький Миколай Миколайович
Завдання практичної філософії в умовах війни
Основне завдання філософії – розуміння свого місця в житті й розуміння життєвої позиції іншої людини, отже, основне завдання практичної філософії – розуміння підстав власних вчинків і розуміння, чому так, а не інакше чинять інші. Філософія надає загальний контекст розуміння себе і всього, що відбувається у світі так, що людина знаходить власні життєві орієнтири, а практична філософія дає підґрунтя розуміння себе, що стає основою для ухвалення рішень і вчинків. У мирний час ми могли академічно давати знання з етики й філософії права, які складають основу практичної філософії. Однак під час війни важливо не тільки знати, а й мати силу, щоб використовувати це знання для ухвалення рішень у ситуації невизначеності, небезпеки, коли втрачено всі звичні життєві орієнтири. Тому практична філософія має включати не тільки етику і право, а взагалі все, що допомагає людині прийняти рішення і зробити вчинок у ситуації, коли здається, що рішення знайти неможливо, усі прагнення є безглуздими, а зусилля марними, і немає сил, щоб діяти.
Вчинок включає три послідовні акти – самовизначення, цілепокладання і докладання зусиль. Самовизначення передбачає адекватне розуміння ситуації не з позиції зовнішньої соціальної установки, а з власної внутрішньої позиції на основі усвідомлення себе незалежно від емпіричної ситуації, і філософія дає підґрунтя такого самоусвідомлення. Це передбачає практичне засвоєння знання, завдяки чому людина адекватно ставиться до того, що відбувається. Таке ставлення відрізняється як від розуміння, що зумовлене емоційною реакцією на обставини, так і від розуміння, яке має абстрактний характер. Це дає змогу критично мислити, сумніватися в оцінках ситуації, які нав'язані ззовні або зумовлені власними страхами й хибними очікуваннями.
Цілепокладання означає, що людина сама визначає цілі свого вчинку. Отже, зовнішні обставини чи психічні чинники – лише привід ухвалення рішення, а причина вчинку – у самій свободі волі людини. Однак багато людей визначають цілі своїх вчинків реактивно, тобто на основі своєї психічної реакції на обставини. З цієї причини вони відчувають себе жертвами обставин. Цілепокладання дає змогу позбутися відчуття жертви й перейти на активну позицію, яка передбачає, що людина самостійно визначає мету і формує екзистенційний намір як міцну основу життя. Якщо психологічний намір зумовлений конкретною ситуацією, то екзистенційний намір перебудовує сам психічний лад особистості та спрямовує всі акти її волі в певному напрямі всупереч зовнішнім обставинам і психічній інерції. Це досягається завдяки тому, що людина сама вільно формує мотивацію власних вчинків на основі ціннісного самовизначення. Цінності наділяють новою значущістю певний зміст життя людини, завдяки чому вона здатна вільно обрати нову мету вчинку навіть у ситуації невизначеності й душевної розгубленості.
Також вчинок потребує зусиль для досягнення мети, проте люди переважно не здатні докладати достатньо зусиль, тобто їм бракує сили волі, що спричиняє відчуття безпорадності й нездатності на будь-що вплинути. Сила волі – це здатність докладати зусиль всупереч і зовнішньому примусу, і власній психічній інерції. Щоб подолати нестачу сили волі, необхідна духовна практика, тренування волі, і тут може допомогти досвід духовних традицій. Завдання практичної філософії в умовах війни в тому, як співвіднести ці знання про духовні практики з реальною ситуацією, в якій мобілізація внутрішніх сил особистості стає питанням життя і смерті.
Вчинок може бути не тільки індивідуальний, а й спільний з іншими людьми, є внутрішній, екзистенційний рівень прийняття рішень, а є зовнішній, колективний рівень. Одна й та сама дія може мати різне значення в особистісній і в соціальній сфері. Це визначає структуру викладання курсу практичної філософії.
Перша тема курсу стосується екзистенційних проблем і підстав вчинку у внутрішньому вимірі особистості. Екзистенційний вибір людини визначає її долю, сенс життя і ставлення до власного існування, проте практична філософія має показати, як це допомагає приймати рішення в конкретній ситуації й знайти силу, щоб зробити вчинок. Друга тема курсу присвячена особистісному спілкуванню з іншими людьми, а також досвіду богоспілкування в тому аспекті, в якому це впливає на вчинки людей. Третя тема курсу присвячена принципам, якими керується людина в соціальному просторі. Як правило, вона становить основу академічного викладання практичної філософії. Тут можна виокремити тему етики й правосвідомості, тему громадянського суспільства і громадянської позиції, тему національної культури й національної свідомості. Також людина може знаходити підґрунтя для ухвалення рішень у релігії, в естетичній інтуїції, у власній художній творчості, тому це теж включається у сферу практичної філософії.
Однак ситуація війни змусила виокремити ще одну тему практичної філософії – критичне мислення і здатність зберігати адекватність в оцінюванні як зовнішньої ситуації, так і власної поведінки. Адекватність у соціальному просторі проявляється у відчутті справедливості, коли адекватно розподіляються блага або коли покарання адекватне злочину. Адекватність в екзистенційному вимірі – це здатність слідувати ціннісному самовизначенню й адекватно співвідносити цінності з конкретними ситуаціями з урахуванням місця, часу та обставин. Часом це важко зробити, якщо людина опиняється в жахливій ситуації, як це часто буває під час війни.
Жах, з яким зустрічаються люди, нестерпний, коли він відбувається свавільно, випадково і не має будь-якого пояснення. Міфологічне мислення дає змогу віднайти такий смисл, що робить усе зрозумілим, і це допомагає людям примиритися із жахом життя, бо в цьому разі страждання стають зрозумілими і якось виправданими. Однак міфологічне мислення не ставить, а знімає питання, тому будь-який сумнів у міфологічному поясненні загрожує тим, що жах знову стане нестерпним. В умовах соціальних катастроф і війни люди шукають міфологічне пояснення, що призводить до залежності від пропаганди й до втрати здатності адекватно сприймати дійсність. Філософія допомагає критично оцінювати як чужу, так і власну позицію так, що це не призводить до втрати осмисленості й допомагає зберегти себе та знайти в собі внутрішню опору й сили. На соціальному рівні це дає змогу чинити всупереч соціальній інерції та змінити перебіг подій. Вчинок, який змінює хід історії, стає історичною дією, і оскільки неможливо перемогти у війні, якщо чинити тільки за інерцією, здатність до історичної дії є необхідною умовою перемоги.
Критична позиція дає змогу протистояти пропаганді й брехні в інформаційній війні. Якщо людина раніше не цікавилася політикою, то їй важко орієнтуватися в інформаційному потоці, тож їй потрібні такі критерії істини, що відповідають її екзистенційному досвіду, і практична філософія допомагає їх знайти. Завдяки цьому людина може відрізняти справжнє від імітації на основі свого екзистенційного досвіду.
Також критична позиція дає змогу адекватно сприймати позицію інших людей і знаходити підставу для спілкування з ними, відмежовувати пропаганду, емоційну агресію і просто інформаційний шум у спілкуванні від того, що для людини є справді важливим. На жаль, оскільки у ситуації війни люди сприймають навіть другорядні розбіжності між собою як питання життя і смерті, то перестають спілкуватися, попри те, що вони однодумці й спрямовані на одну мету. Проблема в тому, що люди дуже часто не сприймають нічого, що не можуть вбудувати у свою картину світу. Сам цей процес адаптації інформації до своєї картини світу вони помилково сприймають за критичне мислення, і їх неможливо переконати фактами й аргументами. Потрібні такі критерії істини, які відповідають внутрішньому екзистенційному досвіду людини. Практична філософія допомагає віднайти такі критерії на основі екзистенційного досвіду, і це дає змогу відновити загальногромадянський діалог у найрізноманітніших формах, не тільки як політичний діалог, а і як міжкультурний, як міжрелігійний діалог, адже це є умовою мобілізації суспільства для перемоги.