Нові ідеї часто приходять мені уві сні. Іноді я просто лягаю спати з наміром уві сні отримати відповідь, і знаходжу її в лабіринтах сновидіння. Іноді мені сниться апокаліпсис. Спочатку він вселяв жах, але поступово я навчився приймати його стоїчно. Варіанти могли бути різними – ядерна війна, вторгнення потойбічних істот або навала інопланетян.
Уві сні
Час від часу я повертаюся в те саме сновидіння. Я йду вулицею рідного міста. Приходять повідомлення, що десь далеко висадилися інопланетяни. Нічого не зрозуміло, кажуть, уже є жертви, але у нас поки що все спокійно. Однак у свідомість просочується розуміння, що майбутнього більше немає. Лякає невідомість. Що це за істоти, які в них цілі? Можливо, вони хочуть зачистити Землю від нас як від паразитів, а можливо, залишать нас живими для якихось збочених експериментів. З чужими неможливо домовитися, бо немає основи для взаєморозуміння.
Я думав, у такій ситуації почнеться хаос. Якщо вже однаково помирати, всі почнуть бешкетувати, вдаватися до заборонених задоволень. Є й такі, але їх порівняно небагато. Намагаюся зрозуміти, що відчувають люди, які проходять повз мене. Вони такі ж, як зазвичай, і намагаються не думати про кошмар, що насувається. Або ж думають, але приховують це? Хоча багато таких, хто зараз у паніці: кажуть, на виїзді з міста утворилися затори, але на вулицях міста цього не видно. Залишилися такі, хто сподівається, що якщо робитиме все, як зазвичай, то все так і залишиться як було, наче й немає навали. Вдивляюся в обличчя перехожих, але вони нічим не видають свої почуття. Можливо, я б теж чіплявся за звичне життя, намагаючись виконувати свої повсякденні обов'язки, попри те, що розум однаково говорить: усе марно, звичного життя більше немає, і його не повернути.
***
Наяву
Одного разу все це виявилося не сном. Після пробудження за звичкою заглянув в Інтернет. Месенджер забитий повідомленнями. Усі стривожені, запитують, як я там, і що відбувається навколо мене. Я ще сам нічого не можу зрозуміти, намагаюся подивитися новини, але все повільно завантажується. Невже війна? Ніхто не міг уявити, що таке трапиться насправді. Ми жили своїм життям, у кожного були свої турботи, свої радощі. І раптом без жодного приводу сусідня країна, не пояснюючи, навіщо їй це треба, почала широкомасштабне вторгнення. В один момент зруйнувавши життя десятків мільйонів людей. Але найстрашніше, що в цьому немає жодного сенсу.
Нарешті завантажилися перші новини. Перед світанком, поки я спав, почалося бомбардування всієї території країни. Ступінь руйнування ще не відомий. Хочеться повірити, що це лише демонстрація сили, щоб чинити політичний тиск, а не тотальна війна на знищення. Розум чинить опір, не хоче прийняти істину, що сталося найстрашніше, і це незворотно. Але попереду тільки темрява, майбутнього більше немає. Я подивився у вікно. Переді мною звичний краєвид міста з висоти хмарочоса. Простір між будівлями заповнив гул сирени. Уява малює картину, як зараз підлітають ракети. Чи залишиться цей краєвид таким самим через тиждень? Чи переживуть війну ці будівлі? До мене доходить, що багато моїх друзів і знайомих скоро помруть.
Хтось у страху перед бомбардуваннями влаштувався в метро, зібравшись там постійно ночувати. Ідея була погана, бо вночі місто наповнили ворожі диверсійно-розвідувальні групи, розчищаючи дорогу бронетехніці. Хтось у паніці тікав із міста, шукаючи безпеки в передмісті або в селі. Ця ідея виявилася ще гіршою. Навколо столиці висаджувалися ворожі десанти, яким на допомогу проривалися танкові колони. Коли окупанти після невдалого штурму почали брати в облогу столицю, села навколо неї перетворилися на арену запеклих боїв. З передмість почали надходити відомості про розстріли мирних жителів, але тоді, у перші дні, ми й подумати не могли, що їх знищуватимуть систематично. Спочатку людей катували й розстрілювали згідно з якимось планом, але потім почалася хвиля мародерства і настав хаос, коли людей вбивали вже просто так, заради розваги, дуже часто після катувань або зґвалтувань.
Усі наступні дні я намагався виконувати свої повсякденні обов'язки, тим самим створюючи для навколишніх маленький острівець визначеності всередині хаосу. У двері душі наполегливо стукав страх перед невідомістю, такий самий як і той, що я відчув уві сні перед навалою інопланетян. Я вже навчився у сновидіннях чинити опір йому. Нинішній ворог подібний до чужих із моїх снів, адже з ним також неможливо досягти компромісу, бо немає спільної основи для взаєморозуміння. Як можна домовитися з ворогом, якщо не розумієш його намірів? У мене було багато друзів із країни, що напала на нас. У повсякденному житті це були добрі люди, але зараз вони в одну мить перетворилися на зомбі й почали підтримувати дії своєї влади. Вони так і не змогли пояснити мені, чого хочуть від нас, і просто перестали спілкуватися зі мною. Думаю, насправді вони нічого й не хочуть, просто перестали звертати увагу на наше існування.
***
Уві сні
Колись я працював над циклом статей про природу свідомості. Розмірковував над тим, що у сновидіннях час не лінійний, а багатовимірний, тому там можна переходити з однієї лінії подій в іншу. Я дійшов висновку, що час – це не річка, яка несе тільки вперед, а багатовимірна основа свідомості.
Знову і знову я повертався до сновидіння про навалу інопланетян. Час сновидінь уявний щодо часу життя наяву, тому я встиг прожити безліч життів у тому сновидінні. Це поставило мене перед питанням: чому я – це саме я, попри те, що можу бути різними особистостями в різних вимірах сновидіння? Однак тепер, коли почалася війна, я бачу сенс цього сновидіння зовсім в іншому контексті. По суті, воно виявилося пророцтвом.
У сновидінні навала почалася несподівано, і нічого не віщувало її. Було тепло, сонячно і спокійно. Я насолоджувався свіжим повітрям і смачними наїдками на розкішному банкеті просто неба. Несподівано звідусіль почали з'являтися темні фігури, оповиті густими клубами червоного туману. Небо заповнило безліч літальних апаратів. Всюди гинули люди. Я думав, що зараз мене зрешетять, адже ніде було сховатися. Але якось обійшлося. Епічно впав величезний інопланетний корабель. Вибухова хвиля перетворилася на червоний туман, що втопив у собі все навколо. Можливо, це так їхня атмосфера реагує з нашою?
Земні уряди здалися, настала окупація, йшли роки. Я проживав безліч різних життів, був безліччю різних особистостей, мав їхню пам'ять і волю. Окупанти не тільки встановили комендантську годину, а й регламентували взагалі все: коли спати, що вдягати. Я їх ненавидів. В одній лінії часу я був учасником опору, здійснював теракти проти окупантів. У іншій лінії часу я був колаборантом – немолодим главою великого сімейства, який намагається сподобатися окупантам, сподіваючись, що це допоможе його сімейству вижити. А ще я був дитиною, ліжко якої заливалося потоками рідини з якихось шлангів, перетворюючи її на справжнє болото, в якому доводилося спати. На голову потрібно було надягати якийсь обруч, якій навіював чужі думки, і я поступово забував себе. Перечитуючи запис про це сновидіння, я згадую, що зараз подібне відбувається наяву. Окупанти розбивають сім'ї, викрадають дітей і депортують у свою країну. Там їх тримають у жахливих умовах, промивають мізки й змушують любити тих, хто вбивав їхніх близьких і руйнував їхні будинки.
У одній із ліній часу я був старою бабою. Вона була донощицею зі шкідливості, бо терпіти не могла людей навколо, хоча ті ставилися до неї по-доброму, навіть намагалися якось допомагати, тільки ось не сприймали її як самостійну особистість. За це вона ненавиділа їх, але зробити їм нічого не могла. Але окупація все змінила. Тепер вона кількома рядками на папері могла позбавити свободи й навіть життя будь-кого, і насолоджувалася помстою за те, що її ігнорували. Вона навіть почала відчувати себе богом, який вирішує, кому і скільки жити, і була безмежно вдячна за це інопланетним загарбникам.
Проживаючи життя учасника опору окупантам, я відчував не тільки ненависть, а й безвихідь. Люди хочуть вижити, намагаються адаптуватися до інопланетян, а ми їм заважаємо. Адже однаково жменька шаленців не зможе перемогти високорозвинену цивілізацію, тож навіщо множити кількість жертв? Однак я продовжував боротьбу, але не для перемоги, в яку не вірив, а для того, щоб залишитися самим собою.
Час йшов, пролітали десятиліття. Опір витратив роки на те, щоб я зміг проникнути до табору ворогів з метою вбити чужого, відповідального за те, що творили окупанти. Я ненавидів його і готовий був пожертвувати собою, щоб помститися. Але коли, нарешті, він опинився під моїм прицілом, між нами встановився телепатичний зв'язок. Я побачив світ його очима. Він щиро хотів допомогти землянам. Їхня ксенофобська раса вважала всіх нижчими за себе і підкорювала один світ за іншим. Його божевільний правитель вважав, що землян треба знищити або перетворити на безмозких рабів. Однак чужий, який стояв переді мною, вважав, що земляни хоч і примітивні, проте здатні на більше, ніж раби. Він робив усе, що міг, щоб переконати одноплемінників, що землян треба інтегрувати. Однак платою за інтеграцію мала стати відмова від власної ідентичності й згода на переформатування свідомості. Інопланетяни володіли колективним розумом, і інтеграція передбачала долучення до колективної суб'єктивності через повну асиміляцію землян. Кожен, хто входив у цей колективний розум, більше не був ізольований усередині своєї свідомості, він міг бути ким завгодно й одразу багатьма іншими, але водночас переставав існувати як окремий індивід. Для такої трансформації потрібно було підготувати людей фізично. Насамперед готували дітей. З цією метою їхні ліжка перетворювали на якісь брудні калюжі, щоб зробити тіло сприйнятливішим.
По суті, нам пропонували вибір: рабство у стані тварин або ж безмежні можливості розширення свідомості. Мені було страшно і боляче від думки, що всі люди втратять свою індивідуальність і розчиняться в чужому розумі. Однак своєю боротьбою з інопланетними загарбниками я наближаю ще жахливішу долю людства. Страшна дилема. Чи вбити зараз цю істоту і тим самим приректи людство на рабство, чи дозволити їй трансформувати людей заради продовження існування, нехай у невпізнанній формі? Стати вбивцею людства чи його зрадником? Зараз усе залежить від мого вибору. Я справді хотів розширити свою свідомість, осягнути таємниці світу, використовуючи можливості колективного розуму, але проте людська воля була несумісна з ним, і тому необхідно було перетворитися на чужого. Ціна за це була для мене неприйнятною.
У сновидінні час здатен розщеплюватися і рухатися паралельними потоками подій. У цій точці відбулося розгалуження. В одній із ліній я не вбив чужого і став колаборантом. Минуло ще багато років. Усі звикли до інопланетної окупації, яка перестала здаватися такою страшною і стала невіддільною рисою повсякденного життя. Інопланетянам уже не було потреби суворо регламентувати наше життя, про комендантську годину ніхто вже не згадував. Дні вторгнення були вже далекою історією.
І ось я йду вулицею звичайного міста, підходжу до кіоску. Торгує молодий хлопець. Він ніби читає мої думки. Варто мені подумати, і він одразу ж пропонує, що я хочу, не чекаючи, поки я запитаю. Як це в нього виходить? Питаю його про це, а він навіть толком відповісти не може, каже, що кожного разу просто знає, що мені потрібно. На вигляд якийсь недолугий, зір з неба не хапає. Отже, трансформація вже торкнулася навіть таких, як він. Однак найшвидше змінювалися діти. Вони вже повністю пішли в якийсь свій, тільки їм зрозумілий світ. Зовні підтримують повсякденне спілкування з дорослими, не сперечаються і не вередують, але справжнього взаєморозуміння з ними вже немає.
Охопило відчуття повної безнадії, і я опинився в тій часовій гілці, де вбив чужого і продовжив боротьбу в опорі. Усі ці роки, поки зберігалася ілюзія мирного життя, сили опору повільно зростали. Я був різними людьми в різних підпільних осередках. Ми підготували безпрецедентну за руйнівною силою акцію і завдали одночасного спланованого удару одразу з різних місць. Не знаю, що призвело до такої трансформації колективного розуму, може фізичні руйнування, а може наша ненависть, але з нього злетіла цивілізована форма і вирвалася назовні прихована дика сила. Первісна агресія, що вивільнилася, перетворила розумних інопланетян на якихось диких орків. Можливо, в цьому і полягала їхня справжня сутність, прихована за покровом цивілізованості? На тому моменті я прокинувся й одразу став записувати сновидіння, поки не забув усі деталі.
***
Після сновидіння
Тоді я сприйняв цей сон як підтвердження свого розуміння природи свідомості. Свідомість – це час у модусі теперішнього. Те, що переживається в теперішньому, і є свідомість. Поза свідомістю не може бути справжнього моменту «тепер». Якщо наяву момент «тепер» затиснутий у лінійній послідовності між минулим і майбутнім, то в сновидінні він розкривається в багатовимірному часі так, що в кожній лінії часу відкривається свій момент «тепер». Завдяки цьому можна бути й одним, і багатьма одразу. Але хіба не це пропонували інопланетні загарбники: звільнитися від кордонів власної свідомості й стати відразу всіма? Однак перехід у їхнє багатовимірне існування означав розчинення в чужій свідомості. Унікальність власного існування виявляється у власній свободі волі, адже вона є початком процесу самосвідомості. Поки я усвідомлюю свою свободу волі, я залишаюся самим собою в будь-якій лінії часу багатовимірного континууму. Втратити свободу волі означає перестати бути самим собою, і тоді вже не важливо, чи станеш рабом, чи розчинишся в чужій свідомості.
Те, що зараз відбувається наяву, схоже на одну з проєкцій цього багатовимірного сновидіння, тільки замість інопланетян – окупанти сусідньої країни, які ведуть війну на знищення як зомбі. Усі, хто переходять на їхній бік, втрачають свободу волі. Їхня індивідуальна свідомість розчиняється в чужій реальності, яка має настільки ж мало точок дотику з нашим життям, що і світ колективного розуму інопланетян.