Чудовий телеграм-канал Lost in India https://t.me/lost_in_india недавно поширив смішну новину про те, що в Індії запропонували святкувати 14 лютого як день обіймів корів. Та насправді за такою милою і невинною пропозицією криється ціла колоніальна й постколоніальна історія, весь буремний шлях Індії з пошуків власної ідентичності, який триває зараз і триватиме в майбутньому.
День закоханих — це справді «позичене» західне свято, до якого мало яка країна світу залишилася байдужою. Тимчасом як в Україні День Валентина все частіше викликає іронічну посмішку, а в сердечках люди починають бачити, як у тому анекдоті про лікаря, червоні дупи, в Індії це свято сприйняли суперсерйозно. Особливо деякі борці з індуською мораллю, представники правлячої індуської партії БДП і не тільки. Вони буквально влаштували «Любовний джихад» у штатах, де мають більшість.
У 2009 році активісти гіндутвістської організації Раштрія Гінду Сена на чолі з Прамодом Мутхаліком, як яструби, почали вистежувати по парках, ресторанах та готелях парочки, які демонструють свою любов публічно. «Наші активісти будуть ходити зі священником, куркумою та мангаласутрою* 14 лютого. Якщо нам траплятимуться пари, які будуть разом на людях, ми відведемо їх до найближчого храму і проведемо шлюбний обряд».
________
*Мангаласутра – жіноча весільна прикраса.
________
«Моральна поліція» в Дні святого Валентина вбачає загрозу традиційним індійським цінностям і атаку на «справжній» «цнотливий» індуїзм. Мабуть, вони не були в Кхаджурахо, не бачили в убранстві храмів численні сексуальні сцени, так само, як навряд чи були в Конарку, де тих сцен не менше. Про Кришну з Радгою — двох романтичних давньоіндійських божественних партнерів (Боже милостивий, вони ж навіть одруженими не були!) — вони теж, швидше за все, не чули, не читали поезію бгактів і Камасутру Ватсьяяни. У їхній образ «справжнього» індуїзму ця срамота не вписується. Вони б і сам кекс заборонили, якби могли, тільки не дуже відомо, як потомки Бгарати за таких умов триватимуть у часі. На повному серйозі, одним із гасел Мутхаліка було «Ми зупинимо секс». У тому ж таки 2009 році вони пішли зупиняти його так, що невинні люди, що відпочивали собі в барі, опинилися в шпиталі через тяжкі тілесні ушкодження, нанесені активістами. Мабуть, важко займатися сексом із поламаними ребрами, погоджуюся.
Власне, йдеться про те, що «справжнього» і «цнотливого» індуїзму не існує, так само, як не існує, власне одного індуїзму. Індуїзм — різний. Індуїзмів багато. Принциповою особливістю гінду дгарми є толерування різних шляхів до Бога й різних способів поклоніння Йому. Силою індуїзму завжди була ця відсутність приписів — «аааа, ви вважаєте цього чоловіка богом, ок, а ми вважаємо, що та матір у камені — богиня», і жодних проблем. Дискусії з приводу індуїзму розпочалися в колоніальні часи, коли індійці, ознайомившись із християнством і західною філософією, самі себе почали питати, а що є той індуїзм? А який індуїзм справжній? А ще не уникнули впливу суперцнотливої вікторіанської культури колонізаторів. Активісти різних гіндутвістських організацій не свідомі того, що борячись проти вестернізації та занепаду традиційних цінностей, вони накладають на індуїзм вестернізовані колонізаторські уявлення. Уже не кажучи про те, що Індія відповідно до Конституції є секулярною державою, із чого випливає, що в громадян є повне право практивувати той індуїзм, який вони вважають справжнім і таким, який відповідає їхній природі. Далеко не всі погоджуються з варіантом індуїзму, пропонованим Мутхаліком.
Та повернемося до обіймів корів. Корова — це найбільш відомий і найбільш потужний символ індуїзму, до якого не соромляться звертатися політики різних мастей для досягнення своїх цілей. Переозначння західного сороміцького свята на суто індуїстське із залученням священного символу — це те, що здатне перекрити нашестя червоних сердечок.
До речі, самі корови загалом індиферентні до такого «свого» свята, хоча деякі — відверто проти. Раджу подивитися смішні відеорепортажі на Lost in India із цього приводу.
«Кохаймося, бо ми того варті», як говорив Данило Яневський.