Карпіцький М.М. Вчення про час у творі Фа Цзана «Золотий лев у хуаянь» // Китайська цивілізація: традиції та сучасність: матеріали міжнародної наукової конференції, 24 листопада 2021 р. Київ: Видавничий дім «Гельветика», 2021. С. 59-63.
Карпіцький М.М.
Вчення про час у творі Фа Цзана «Золотий лев у хуаянь»
Невеликий твір третього патріарха школи хуаянь Фа Цзана 法藏 (643–712) «Золотий лев у хуаянь» (華嚴金師子章) має парадигмальний характер для цієї буддійської школи. На прикладі статуї золотого лева Фа Цзан розкриває розуміння ступенів розвитку буддизму, просвітлення і нірвани. Школа хуаянь належить магаяні, тому розділяє основне вчення магаяни про те, що сансара і нірвана онтологічно збігаються, і відмінність між ними не у самому бутті, а у погляді на буття. З позиції шуньявади світ явищ – це обумовлений погляд на дгарми, які порожні, безякісні. Тому з необумовленої позиції все є порожнеча. Істина ж це природа Будди, яка невимовна і відкривається в неприв'язаності до того чи іншого погляду. Тут виникає небезпека такої онтологічної інтерпретації єдиної реальності, в якій збігається нірвана і сансара, яка схожа з індійською концепцією атмана. Цієї небезпеки можна уникнути, якщо онтологічні концепти магаяни розуміти як методи досягнення просвітленого стану свідомості, який характеризується неприв'язаністю до жодної онтологічної позиції. Відповідно до цього реальність описується з двох позицій щодо принципу «не обумовлювати й не перешкоджати одне одному». А. Ю. Стрелкова характеризує його як принцип неподвійності, «який випливає з ідеї порожнечі як субстанції істинної реальності, сформульований хуаяньцями у словах "не співпадати і водночас не відрізнятися"» [1, с. 23], що дозволяє говорити «про взаємоприсутність та взаємопроникнення усіх речей (феноменів)» [1, с. 24]. У тибетському буддизмі індивідуальна і розширена свідомість тотожні, не обумовлюють і не перешкоджають одна одній, при цьому істина, тобто дгармакая, відкривається як ясне світло шляхом відмови від прихильності до будь-якого стану свідомості. У китайському буддизмі (чань і хуаянь) за таким же принципом розкривається тотожність повсякденної й просвітленої свідомості, причому справжнє звільнення досягається шляхом неприв'язаності ні до того, ні до іншого стану свідомості. У школі хуаянь це обґрунтовується тим, що кожен елемент відокремлений і тотожний з усіма іншими елементами та з усією реальністю у цілому.
У сучасних дослідників переважає субстанціалістська інтерпретація вчення школи хуаянь. К. Ю. Солонін навіть називає філософію школи хуаянь тріумфом китайського онтологізму [2, с. 125]. Однак я пропоную розглянути концепцію часу у творі «Золотий лев в хуаянь» уникаючи такої субстанціалістської інтерпретації та поглянути на онтологію школи хуаянь не як на метафізичні твердження про те, як влаштовано буття, а як на метод досягнення такого стану свідомості, незв'язаного жодною онтологічною позицією.
У творі «Золотий лев в хуаянь» Фа Цзан пише: «剎那之間，分為三際，謂過去、現在、未來。此三際各有過、現、未來，總有三三之位，以立九世，即束為一段法門。雖則九世，各各有隔，相由成立 ，融通無礙，同為一念，名十世隔法異成門» [3, с. 109]. Цей уривок перекладали й переказували такі дослідники як Л. Є. Янгутов, К. Ю. Солонін, Є. Ю. Стабурова. Різниця їхніх інтерпретацій обумовлена багатозначністю давньокитайської мови. Тому необхідне філософське узагальнення результатів, які отримали ці дослідники.
В інтерпретації Л. Є. Янгутова сенс уривка можна передати так: «Мить ділиться на три часи, [про які] кажу: минуле, теперішнє і майбутнє. Кожне з цих трьох часів своєю чергою має минуле, теперішнє і майбутнє. У результаті кожне з цих трьох має по три [часи], утворюючи десять часів, що з'єднуються в один відрізок. Хоча кожен з дев'яти часів відокремлений (однин від іншого), але встановилися вони й продовжують залишатися в гармонії, не перешкоджаючи (один одному) і мисляться як одне. [Це] називаю ворітьми у встановлення і відмінність дгарм, що діляться на десять часів» [3, с. 115]. У лінійному часі, який рухається з минулого в майбутнє, минулий момент має тільки один вимір, в якому він пов'язаний з попереднім і наступним. Однак Фа Цзан пише, що момент «тепер» розпадається не на три, а на три по три напрямки часу, які утворюють разом з ним десять часів, включаючи три виміри минулого і три виміри майбутнього. Так кожен момент пов'язаний не з одним варіантом минулого чи майбутнього, а з різними. Слід погодитися з Є. Ю. Стабуровою, яка стверджує: «Фа Цзан вчив про те, що немає жодної просторово-часової послідовності, або в термінології буддистів, немає "спочатку" і немає "потім". Все відбувається відразу й одночасно» [4, с. 261]. Отже, час нелінійний, рухається не з минулого в майбутнє, а структурується за типом фракталу: момент розкривається в трьох моментах часу, які своєю чергою також розкриваються в трьох моментах, при цьому всі ці моменти існують і самі по собі, й разом з цим перебувають у моменті «тепер». Єдність і відокремленість моментів визначає єдність і відокремленість повсякденної свідомості, яка перебуває в "тепер", і просвітленої свідомості, якій відкриті всі моменти часу, при цьому просвітлена свідомість перебуває в повсякденній. К. Ю. Солонін перекладає текст Фа Цзана інакше. У його перекладі мить поділяється не на три часи, а на три інтервали, які називаються минулим, теперішнім і майбутнім, кожен з яких розпадається на своє минуле, теперішнє і майбутнє. У перекладі Л. Є. Янгутова йдеться про дев'ять часів, однак у К. Ю. Слоніна – вже про дев'ять світів. Однак у переказі того ж уривка К. Ю. Солонін використовує терміни «час» і «світ» разом: «Так виникають дев'ять часів, які об'єднуються в якийсь вид спільності, що розглядається як десятий час. Десять світів наповнені "змішаним", тобто конкретними речами, що, хоча і тотожні одна одній, але зберігають свою особливість, не змішуючись з іншими феноменами». [2, с. 121]. Пов'язано це різночитання з тим, що для позначення часу Фа Цзан в цьому уривку використовує не один, а кілька різних ієрогліфів з різними сенсами.
Термін «剎那之間» обидва перекладача перекладали як «мить», однак Є. Ю. Стабурова пропонує перекладати як «шпарина (jiān 間) кшани (剎那)». Кшана – це буддійський термін, який позначає мить часу, яка не ділиться на частини. У зв'язку з цим вона ставить питання, чому неподільна кшана «ділиться на три інтервали (jì 際)»? Замість відповіді вона посилається на складність буддійської картини світу, що змушує буддистів робити висновки, які слабкий людський розум сприймає як взаємозаперечні [4, с. 263]. На мій погляд, тут суперечність виникає тільки за субстанціалістської інтерпретації вчення хуаянь, якої я прагну уникнути. Якщо момент часу не є субстанцією, то він цілком може залишатися неподільним і розкриватися в різних вимірах минулого, теперішнього і майбутнього. В інтерпретації Є. Ю. Стабурової «дев'ять інтервалів можна уявити як якісь віртуальні "осередки", позиції (wèi 位), за якими розподіляються дев'ять світів-ер (shì 世)» [4, с. 263]. Було б точніше це називати не «віртуальними осередками», а просторово-часовими вимірами, які різні й при цьому можуть співіснувати як ціле, до чого приходить і сама Є. Ю. Стабурова. Слово shì 世, яке Л. Є. Янгутов перекладав як «час», а К. Ю. Солонін як «світ», Є. Ю. Стабурова тлумачить як специфічний термін китайського буддизму, який об'єднує два різних індійських поняття – простору і часу, і тому пропонує його переводити як світ-ера. «У "Золотому леві" поняття світ-ера (shì 世) передавало ідею просторово-часових вимірів дгармічного світу. Фа Цзан налічував 10 світів-ер (世), і отже, 10 просторово-часових вимірів» [4, с. 262]. Є. Ю. Стабурова стверджує, що своєрідністю позиції Фа Цзана можна вважати те, що він розглядає простір і час як одне ціле, при цьому вона пропонує таку інтерпретацію його вчення про час: «Ввівши для основного боку дгармічного світу одиницю світу-ери (世), а для ілюзорною боку дев'ять світів-ер (世), Фа Цзан, власне кажучи, запропонував для зміни простору-часу двійкову систему, яка записується цифрами один і дев'ять» [4, с. 267], при цьому обидва боки дгармічного світу, зберігаючи автономність, вміщають один одного подібно до того, як одне сновидіння може вмістити сто років. Причому кожна сторона світу містить повноту всіх десяти світів.
Двійкова система, яку запропонувала Є. Ю. Стабурова для опису вимірів простору-часу, більшою мірою підходить для опису єдності й відмінності повсякденної й просвітленої свідомості. Повсякденна свідомість розкривається в моменті «тепер», просвітлена свідомість розкривається в багатовимірному часі, в якому кожний вимір розкриває свій варіант світу. Тому просвітлена свідомість те саме, що всевідання. При цьому обидва стани тотожні, бо момент «тепер» повсякденної свідомості включає багатовимірність просвітленої свідомості. Це означає, що перебування в повсякденному стані свідомості не обумовлює і не перешкоджає перебуванню в просвітленому стані свідомості. Однак справжній шлях звільнення розкривається в неприв'язаності до того чи іншого стану свідомості. Так субстанціалістське трактування часу долається в контексті мети практики хуаянь – бути неприв'язаним до жодної онтологічної позиції. Субстанціалізм передбачає, що якщо вибираємо ту чи іншу онтологію, то тим самим визнаємо помилковими альтернативні онтології, проте згідно з вченням хуаянь будь-яка онтологічна позиція допускається як можлива, при цьому вона не виключає будь-яку іншу.
Література
1. Стрелкова А. Ю. Містичний універсум Хуаянь // На шляху до синтезу філософії, науки та релігії. Львів, 2015. С. 16–26.
2. Религии Китая. Хрестоматия. Составление Е. А. Торчинова. СПб.: Евразия, 2001. 512 с.
3. Янгутов Л. Е. Философское учение школы хуаянь. Новосибирск: Наука, 1982. 144 с.
4. Стабурова Е. Ю. Пространство и время в философии буддийской школы хуаянь (по тексту Фа-Цзана "Золотой лев") // Общество и государство в Китае. 2012. Т. 42. № 3. С. 257-273.