Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також — як до мети
і ніколи — лише як до засобу
Іммануїл Кант
Часто до нас у життя стукаються різні люди. Хтось залишається в ньому, а хтось йде геть, за власною волею, чи за нашою. Хтось усвідомлює, для чого прийшов, а хтось і гадки не має. Щоби якось філософськи осмислити, що відбувається, можна спробувати назвати цих людей.
Гість, який знає, що йому треба переночувати тут, але не знає, чому. Часом, до нас нізвідки приходять люди, які активно шукають дружби і спілкування. Зазвичай «гість» сам ініціює всі зустрічі і у вас є стійке відчуття, що ваша «дружба» тримається більше на його бажанні, а не вашому, що лідером є він, а ви погоджуєтеся, бо загалом теж щось берете з того спілкування. У такому випадку приходять несвідомо, не за конкретними речами і тим паче не за матеріальними. Так приходять до вчителя, інтуїтивно відчуваючи, що саме в цієї людини є досвід і знання, які можуть допомогти. Зазвичай людина швидко отримує відповідь на своє запитання, або ж, будучи неготовою до правдивої відповіді, заперечує вас і йде собі. У цьому випадку не полишає відчуття, що тобою скористалися, але зазвичай це зрозуміло із самого початку, тому немає жодних очікувань і до кінця «дружби» починаєш готуватися просто одразу. Зрозуміло одне – спілкування для такої людини не є самоціллю.
Гість, який прийшов, щоб спробувати узяти у вас річ, яка є у вашому домі, але вдає, що хоче з вами жити. Неприємний тип. Ні, це не обов’язково злодій, до крадіжки він не вдасться. Він просто не розкриває своїх намірів і намагається отримати те, що йому потрібно, вдаючи, що хоче дружити. Хоче отримати від вас безкоштовну послугу, заради чого готовий навіть поспілкуватися. Найгірше те, що ви не знаєте про те, що людині від вас потрібно щось конкретне і наївно починаєте думати, що їй потрібні саме ви. Ви відкриваєтеся, витрачаєте свій час, йдете на компроміси. Чого не зробиш заради дружби. А тоді нарешті бачите реальний запит людини. І тут ви, щоб остаточно перевірити, що стоїть за вашим спілкуванням, пропонуєте таку взаємодію, у якій немає місця вашій послузі. Наприклад, людина використовувала вас, щоб не ходити кудись самій, а коли ви пропонуєте їй скласти вам компанію туди, куди хочеться піти, вона відмовляється, бо ви їй потрібні лише у функції супроводжуючого. Мабуть, такі люди теж не до кінця усвідомлюють свій запит. Крім того, вони можуть бути переконані, що ви зацікавлені дати те, що їм треба, тому можуть не бачити у цьому нічого кримінального. Наприклад, можуть щиро думати, що ви цікавитеся їхнім проєктом і просто мрієте взяти в ньому участь, тому з їхньої перспективи це виглядає не як юзерство, а як співпраця, якщо не благодіяння. Та як би там не було, а зрозуміло одне – спілкування для такої людини не є самоціллю.
Співмешканець, який користується речами у вашому домі, але якщо ви забороните це, він все одно залишиться жити з вами. Це друг, який може активно користуватися якимось вашим ресурсом, але врешті-решт на першому місці у нього ви, а не користування вами. Тож цей тип не є невиправним, бо зрозуміє, якщо ви відмовитеся йому допомагати, або ж і собі вирішите взяти від нього ще щось, крім дружби. Тут важливо те, що дружба для людини – самоціль, хоч на ній проглядається меркантильна плямка.
Співмешканець, який міг би з’їхати в крутіші апартаменти, але в них не буде вас, то ж приймає рішення нікуди не з’їжджати. Це людина, для якої спілкування є цінністю в собі. Воно не залежить від обставин, від того, що ви можете дати, від віку, статі, соціального положення. Це як з любов’ю, яка попри, а не через. Така людина вас не об’єктивує, не зводить до якоїсь функції, не обумовлює своїми бажаннями чи обставинами, вона просто, як і ви, вважає спілкування цінним самим собою і тому готова до нього, бо з вами добре. І це абсолютно не виключає можливості попросити вас щось зробити для неї, або ж можливостей для взаємної допомоги чи користування один одним за потреби. Важить одне, що такій людині нічого від вас не потрібно, крім вас самих. Таке спілкування нелегко знайти, бо мало хто ставить його в пріоритет. Все ж у наш складний урбаністичний час браку часу, люди живуть економно, прораховуючи вигоду, намагаючись не ризикувати витрачати енергію, де це буде невиправдано. Правда, мені здається, за такого ставлення люди найперше економлять на власному щасті, та це питання потребує окремого осмислення.
Тож людина, для якої спілкування є самоціллю – це скарб, який треба берегти і цінувати. Це набуток, гідний усіх матеріальних набутків вкупі.
Київ, 30 червня 2021