Карпіцький М.М. Зміна первинно очевидного досвіду життя в буддизмі // III-IV Конгрес сходознавців (до 150-ї річниці від дня народження Агатангела Кримського): Збірник матеріалів м. Київ, 23–24 грудня 2020 р. Київ: Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, 2020. Ч. 1. С.166-168.
Карпіцький М.М.
Зміна первинно очевидного досвіду життя в буддизмі
Буддизм є духовною традицією і практикою, яка використовує методи філософського пізнання для досягнення звільнення. Це дає привід відносити буддизм до філософії, тим паче що Платон своєю філософською системою теж показував шлях звільнення. Проте буддизм є релігією, хоча і дивною, без віри в Бога. Буддизм взагалі не вимагає будь-що брати на віру, і його ключові положення можуть бути отримані шляхом раціонального аналізу на основі первинного досвіду самоочевидності. Однак саме в цьому відношенні до первинно очевидного полягає відмінність буддизму від філософії.
Для кожної людини є очевидною така ідея, яка допомогла їй усвідомити себе як особистість. Якщо ідея не вплинула на її особистість, то вона не буде очевидною. Умовою розуміння іншої людини як особистості є розуміння того, що для неї є первинно очевидним.
Основне питання філософії – що таке первинно очевидне? Всі інші філософські питання випливають з нього. За допомогою філософської інтуїції філософ виділяє очевидності як вихідні теоретичні передумови філософської системи.
Якщо первинна очевидність прояснюється філософською рефлексією, то в релігії досвід очевидності змінюється. Релігійна віра розкриває очевидність одкровення, яке не було очевидним людині до того, як вона знайшла віру. Духовна практика буддизму відкриває шлях звільнення на основі радикальної зміни досвіду очевидності, що властиво не філософії, а релігії. Однак розуміння очевидності в буддизмі відрізняється не тільки від філософського розуміння, а й від розуміння очевидності в інших релігіях.
В основі релігії лежить одкровення – те, що стало відкритим, тобто нова очевидність, яка раніше не була відкритою. Відбувається заміна очевидності, яка є в основі повсякденного, профанного світу, тією очевидністю, яка є в основі вищого духовного світу. Релігійний шлях спасення – це перехід від профанного до вищого духовного, який визначає нове розуміння первинно очевидного. Таким чином, релігійне одкровення передбачає включення онтології власного існування в найвищу онтологію трансцендентного буття.
На відміну від цього в буддизмі йдеться про просвітління, яке передбачає не перехід до іншої найвищої онтології трансцендентного буття, а критичне переосмислення онтології власного існування шляхом відмови від усіх передумов. Буддизм спрямований не на отримання одкровення від вищого початку, а на виявлення первинної очевидності, яка була прихована за неочевидними передумовами розуміння. Тому буддизм – це особлива релігія, яка відрізняється від всіх інших релігій разом, в яких досвід очевидності власного існування замінюється досвідом очевидності іншого трансцендентного буття. В буддизмі зміна досвіду очевидності досягається не через розширення онтології шляхом залучення до трансцендентного буття, а шляхом деконструкції онтології власного існування. Насправді буддизм спрямований не на пізнання якогось одкровення згори, а на розкриття первинної очевидності, яка закладена у свідомості звичайної людини. Його метою є археологія очевидностей. Релігійну практику буддизму становить процес звільнення від тих чинників, які спотворюють первинну очевидність свідомості.
У своїй проповіді Будда не стверджує нічого, що б було потрібно приймати на віру; він апелює лише до очевидності потоку свідомості. Будда не вимагав віри ні у матеріальний світ, ні у світ ідей, ні у Бога. Є лише потік життя – сантана, те що безпосередньо є в переживанні, і за його межами ми не знаємо жодного іншого світу. Щоб стати буддистом потрібно відмовитися від уявлення про «Я» та «суб'єкт». Завдяки цьому виявляється первинна очевидність безсуб'єктного феноменального потоку життя. На наступних етапах розвитку буддизму проблематизується і ця очевидність, завдяки чому виявляється те, що називається Природою Будди, яка є не прив'язаною до будь-якого раціонального подання чи опису.
Основне завдання філософії раннього буддизму в тому, щоб теоретично розкласти феноменальний потік на дрібні елементи – дхарми; виявити причинну обумовленість між ними; показати, які причини ведуть до нових страждань у майбутніх життях, а які формують сприятливі умови досягнення нірвани; і на підставі цього обґрунтувати етику і духовну практику.
Перехід від раннього буддизму до махаяни пов'язаний з новим етапом деконструкції онтології власного існування і подальшою зміною досвіду очевидності. У шуньяваді під сумнів ставиться вже самосутність дгхарм: якість – це не те, що становить дгарму, а те, що проявляється як відношення між дгармами. Самі по собі дгарми є безякісними тобто порожніми. Наприклад, дірка від бублика існує не сама по собі, а як відношення до бублика; страждання від нещасливого кохання існує не саме по собі, а як відношення до минулої, майбутньої та гіпотетичної ситуації. Само по собі це порожньо, всі явища і переживання також стають порожніми, якщо відмовитися від причинної обумовленості. І це – нова очевидність, яка відкривається в просвітленні. Але і вона надалі ставиться під сумнів: не тільки потік явищ не може вважатися первинною очевидністю, а й сама пустота. Самоочевидним є стан рівноваги між цими двома позиціями та неприхильність до них: пустота не обумовлює і не заперечує світ явищ, а світ явищ не обумовлює і не заперечує пустоту. У цій свободі від будь-якої позиції перебуває природа Будди, яка є невимовною, бо будь-який опис вже передбачає наявність обмеженої позиції. При цьому невимовна природа Будди самоочевидна, і щодо неї страждання перестають бути очевидністю пережитого досвіду, тобто досягається звільнення від страждань.
Якщо цей неприв'язаний стан ототожнити з основою всякої свідомості – алая-віджняною, то ми прийдемо до вчення віджнянавади, в якому стає можливим говорити не тільки про тотожність індивідуальної та загальної свідомості, а й про практичні методи розширення свідомості, які лежать в основі тибетського буддизму – ваджраяни. Однак розширення свідомості тибетські лами трактують не як прилучення до трансцендентного буття, а як супутній фактор повернення до первинної основи власної свідомості, яка переживається у своїй споконвічній чистоті як ясне світло. У китайських в школах буддизму – чань і хуаянь – просвітлення розкривало очевидність тотожності стану побутової та просвітленої свідомості, при цьому справжнє просвітлення не прив'язане до жодного стану свідомості. Звільнення стає єдиним з повсякденністю, при цьому стан повного звільнення і повсякденний стан не обумовлюють і не перешкоджають один одному.
Махаяна відкрила шлях моментального просвітління: бо первинна очевидність полягає в тотожності сансари й нірвани, тож щоб перейти у стан звільнення, більше нема потреби в реальній зміні потоку життя, досить змінити погляд на нього. У ваджраяні набуття самоочевидності розумілося як звільнення від обмежувальних факторів свідомості, що досягалося техніками розширення свідомості. Досвід чань-буддизму розкривався не як розширення свідомості, а навпаки, як занурення в повсякденну свідомість, що перериває будь-яку зв'язаність з будь-яким її окремим моментом.
Якщо в європейському філософському сенсі зрозуміти вчення означає зрозуміти його теоретично, то в буддійському сенсі це означає зрозуміти його практично. Іншими словами, зрозуміти буддизм – це не просто засвоїти теоретичну інформацію, а практично пережити зміну очевидності як свій внутрішній досвід, наслідком якого є реальна зміна сприйняття явищ і відчуття життя.