Монографія присвячена рецепції в китайській академічній традиції XX – початку XXI століття таких напрямів західної філософії як прагматизм, аналітична філософія, марксизм, феноменологія, екзистенціалізм, структуралізм, постструктуралізм, критична теорія і психоаналіз.
Огляд матеріалу за темою монографії має енциклопедичний характер, в ній використано понад сім сотень джерел тільки китайською мовою. Монографія дає цілісне уявлення про рівень академічної філософії в Китаї XX – початку XXI ст. і є суттєвим внеском в історію філософії. Також вона має важливе значення для філософської думки в Україні. Зокрема, автор показує, що рецепція філософських понять західної філософії вимагає від китайських дослідників шукати аналоги в китайській філософії, зокрема в конфуціанстві. Наприклад, орієнтація на практичність характерна і для конфуціанства, і для американського прагматизму, але розкривається в різних культурах, що вимагало від автора філософського аналізу понять у різних контекстах. Наприклад, як показав аналіз, конфуціанське поняття 仁 (жень) має соціальний акцент, тому його переклад як «гуманність» не можна вважати адекватним. Таке уточнення понять дає змогу вдосконалити філософський інструментарій, яким оперують сучасні українські філософи. Також автор аналізує, як запозичення китайськими філософами західних філософських ідей призводять до виникнення нових смислів, що своєю чергою формує нові течії в китайській філософській спільноті. Безумовно, такий аналіз смислових трансформацій суттєво розширює сучасну українську філософську мову.
Автор розглядає рецепцію основних течій західної філософії у трьох напрямах китайської думки, що формують сучасну китайську культуру: конфуціанство, марксизм та економічний прагматизм Дена Сяопіна. Автор простежує, як ідеї американського прагматизму співвідносяться з конфуціанством і з сучасною ідеологічною концепцією «гарного життя». Що стосується аналітичної філософії, то тут автор показує, що вона привертає набагато менше уваги китайських учених порівняно з іншими течіями західної філософії, проте китайські марксисти цінували її як теоретичну зброю в боротьбі з метафізикою. Значна частина монографії присвячена впливу західних філософів-марксистів на китайських марксистів. Через італійського марксиста А. Ґрамші до поля дискусій китайських марксистів увійшли такі поняття як громадянське суспільство, культурна гегемонія, обмежений інтелектуал, через Дьйордя Лукача – тотальність, класова свідомість, через Луї Альтюссера – епістемологічний розрив, наддетерменізм, теоретичний антигуманізм, через Горкгаймера – діалектика просвітництва, через Т. Адорно – індустрія культури, нетотожність, через Г. Маркузе й Е. Фромма – відчуження, через Ю. Габермаса – взаємодія, комунікація. Такий вплив призвів до формування різних течій у китайському марксизмі.
Автор показує, що на сучасну китайську думку також вплинули інші західні філософські течії, які в марксизмі радянського зразка вважалися ворожими. Зокрема, феноменологія в Китаї перебуває у стадії формування власних досліджень як в історичній перспективі на стику конфуціанства і буддизму, так і в діалозі з новими течіями, що підштовхнуло формування китаїзованого феноменологічного марксизму. Як показує автор, феноменологічний метод дав змогу подолати наївний натуралізм у китайському марксизмі й вийти за межі бінарної опозиції традиційної філософії. Ба більше, низка китайських філософів запропонували розглядати феноменологічний метод як доповнення матеріалістичної діалектики. Автор показує, що якщо в період Мао Цзедуна марксисти негативно ставилися до філософії М. Гайдеґґера, то тепер можна спостерігати запозичення ідей М. Гайдеґґера у працях китайських марксистів. Йдеться про проблему відчуження, питання про істину, роздуми про мову, поезію, техніку тощо. Особливу увагу приділяють паралелям між фундаментальною онтологією Гайдеґґера і розумінням буття в даосизмі. Також автор монографії розглядає сприйняття китайськими марксистами концепцій деконструкції Жака Дерріди та ідеології Славоя Жижека.
Зроблений аналіз дає змогу авторові говорити про успішну інтеграцію китайських філософів у світову науку, які формують власний погляд на суспільство і на людину. У зв'язку з цим можна виокремити спірний момент монографії, а саме твердження автора, що з'єднання західних ідей з елементами традиційної китайської філософії, передусім конфуціанства і китайського марксизму, призвело до формування оригінальних синтетичних концепцій і дало змогу сформувати самобутні філософські підходи, які об'єднують елементи китайської та західної традиції. Багато дослідників, апелюючи до історії марксистської філософії в Радянському Союзі, можуть заперечити цей висновок, тому що панування комуністичної ідеології неминуче призводить до ворожого ставлення до будь-яких немарксистських філософських систем, що унеможливлює творчий філософський синтез. Однак автор переконливо обґрунтовує свій висновок на конкретних прикладах, демонструючи, як китайські філософи трансформують марксизм і відкривають нові перспективи філософської думки.