вівторок, 25 квітня 2023 р.

Миколай Карпіцький. Як виявити хибне розуміння історії? 25.05.2022

Сьогодні 25 травня, я в Слов'янську, ситуація тут дуже складна, ворог наступає, і ще не зрозуміло, на яких рубежах його зупинять, дійде до нас чи ні. І звісно, цей досвід війни потребує філософського осмислення. Я не можу філософствувати так само як до 24 лютого, тому об'єднаю свої бесіди в цикл філософія воєнного часу. Звісно, філософія має вічний характер, але війна ставить деякі питання по-новому. Наприклад, суто теоретичне питання щодо критеріїв істинності історичного оповідання нині стає питанням життя і смерті, бо за допомогою брехливих історичних інтерпретацій виправдовується масове вбивство людей в Україні.

Сьогодні я відповім на запитання, як виявити хибне розуміння історії? Розглянемо розуміння історії на трьох рівнях - історичні факти, історичне оповідання та історична концепція. Історичні факти можна перевіряти різними науковими методами, даними археології, вивченням документів і свідчень очевидців... У такий спосіб можна викривати історичні фейки, що використовуються зараз для обґрунтування окупації України. Але як спростувати історичну розповідь, що об'єднує різні факти? Дуже легко вибудувати альтернативну розповідь, у якій ті ж самі підтверджені історичні факти будуть інтерпретуватися принципово інакше. Однак якщо в нас два різні внутрішньо несуперечливі способи узагальнення фактів, то неможливо визначити на фактологічному рівні, який опис правдивий, а який неправдивий. Тим паче це неможливо, коли йдеться не про історичні розповіді, а про світоглядні концепції історії, наприклад, концепція всесвітньо-історичного прогресу чи культурно-історичних типів. Жодними історичними дослідженнями неможливо підтвердити чи спростувати, розвивається історія поступально чи циклічно, має вона мету чи ні.

Однак не все так безнадійно. Хоча кожна історична концепція має у своєму розпорядженні власний критерій істини, і тому неможливо виокремити загальний критерій істини для всіх концепцій, все ж універсальний критерій хибності знайти можна. Завдяки йому ми можемо відокремити теоретично прийнятні концепції від хибних. Прийнятні концепції мають внутрішній критерій істини, переконливий для представників цього історичного підходу, але всі інші люди не зобов'язані з цим погоджуватися. Однак якщо ми виявили брехню, то це повинно визнаватися всіма, і в цьому випадку розуміння історії є теоретично неприйнятним. Критерій брехні дуже простий. Будь-яка історична інтерпретація, що наділяє статусом необхідності ті дії, які приносять людям зло, є хибною. 

Покажу це на спрощеній аналогії. Припустімо, сусіди - чоловік із дружиною лаялися так, що сварку чути через стінку. Сам факт сварки істинний, можна точно встановити, коли вони почали лаятися, і коли закінчили. Однак від кожного з них ми чуємо дві несумісні розповіді, в яких факт сварки по-різному інтерпретують у контексті двох різних розумінь історії їхніх стосунків. У цьому випадку встановити, чия інтерпретація правдива, а чия помилкова, неможливо. Однак, якщо чоловік вибудовує свою історію так, що з неї випливає необхідність морального або фізичного насильства щодо дружини, то в цьому випадку його версію того, що трапилося, треба вважати помилковою. Якщо ж він обґрунтовує це насильство на основі якихось світоглядних переконань, наприклад, що дружину слід силоміць примушувати беззаперечно слухатися чоловіка, то й таку світоглядну систему також треба вважати хибною.

Ми, справді, зустрічаємо зло в історії, проте не зобов'язані обирати зло. У кожен історичний момент є альтернативи, історія може розвиватися різними шляхами. Якщо в історичній розповіді зло, що коїться, обґрунтовується як неминуче й історично необхідне, то така розповідь хибна. Щойно ми визнаємо безальтернативність зла в історії, то одразу перетворюємо історію на ідеологію, що виправдовує зло. 

Наприклад, інтерпретація історії, яку викладали в радянських підручниках, повністю неправдива, попри те, що спиралася на реальні факти, оскільки обґрунтовувала історичну неминучість зла - тобто більшовицьку диктатуру в Росії з усіма подальшими війнами й репресіями. Брехня полягала в наданні статусу необхідності випадковим історичним подіям з метою виправдати зло. 

Тут я передбачаю два заперечення. Перше - що історія не знає умовного способу, тому говорити про альтернативність безглуздо. Це так, якщо історію розуміти як суто описову дисципліну. Однак суть наукового підходу в тому, щоб виявляти необхідний характер закономірностей і відрізняти їх від випадкових зв'язків. Зробити це в рамках описового підходу неможливо. Щоб виявити необхідність, доводиться враховувати альтернативність історичного розвитку.

Друге заперечення. Поняття зла не застосовується до історичних подій, це етичне поняття, а наука має все розглядати без етичних оцінок. Ну так я про етичні оцінки й не кажу. Однак історія - це не суто фізичний процес. Подія стає історичною тільки тоді, коли вона осмислена саме як подія, спочатку її учасниками, а вже на основі цього й істориками. Зло в історичних подіях бачать самі учасники, причому ясно розуміють, що стикаються саме зі злом, і це історичний факт. Отже, нам не треба будувати етичні інтерпретації категорії зла, достатньо бачити, як такі події, як масові вбивства, геноцид, загарбницькі війни, сприймаються самими учасниками цих подій.

Отже, всі історичні інтерпретації, в контексті яких виправдовується неспровокований напад Росії на Україну, перестають бути історичними, перетворюючись на елемент ідеології. Ця ідеологія брехлива на всіх рівнях. На фактологічному рівні вона спирається на абсурдні фейки, нібито в Україні вільно діють нацисти, гноблять росіян і вісім років обстрілювали Донецьк. Також вона брехлива і на рівні історичного оповідання, ніби Америка організувала в Україні Майдан, привела до влади нацистів, які розв'язали громадянську війну. Ну і, нарешті, вона брехлива на рівні історичної концепції, згідно з якою місія Росії в збиранні земель і протистоянні цивілізованому світу. На всіх цих трьох рівнях обґрунтовується необхідність окупації України, невіддільною частиною якої є терор проти мирного населення. Цей терор обґрунтовується тим, що всі, хто не підтримує окупацію, автоматично вважаються нацистами. В основі такої інтерпретації лежить дуалістична картина світу, в якій Росія оточена ворогами. Причому навколишній світ ворожий тому, що зло притаманне йому за природою. Тому його потрібно або підкорити, щоб придушити зло, або знищити. З цієї точки зору прихильники такої ідеології вважають за необхідне насильство над мирним населенням України, оскільки воно відмовляється підтримувати окупантів.

Отже, попри те, що ми не маємо загальнозначущих критеріїв істини розуміння історії, ми маємо загальнозначущий критерій виявлення брехні, який дає змогу бачити, коли історична інтерпретація перетворюється на ідеологію.