Юлія Філь. День святого Валентина в Індії

Чудовий телеграм-канал Lost in India https://t.me/lost_in_india недавно поширив смішну новину про те, що в Індії запропонували святкувати 14 лютого як день обіймів корів. Та насправді за такою милою і невинною пропозицією криється ціла колоніальна й постколоніальна історія, весь буремний шлях Індії з пошуків власної ідентичності, який триває зараз і триватиме в майбутньому.

День закоханих — це справді «позичене» західне свято, до якого мало яка країна світу залишилася байдужою. Тимчасом як в Україні День Валентина все частіше викликає іронічну посмішку, а в сердечках люди починають бачити, як у тому анекдоті про лікаря, червоні дупи, в Індії це свято сприйняли суперсерйозно. Особливо деякі борці з індуською мораллю, представники правлячої індуської партії БДП і не тільки. Вони буквально влаштували «Любовний джихад» у штатах, де мають більшість.

У 2009 році активісти гіндутвістської організації Раштрія Гінду Сена на чолі з Прамодом Мутхаліком, як яструби, почали вистежувати по парках, ресторанах та готелях парочки, які демонструють свою любов публічно. «Наші активісти будуть ходити зі священником, куркумою та мангаласутрою* 14 лютого. Якщо нам траплятимуться пари, які будуть разом на людях, ми відведемо їх до найближчого храму і проведемо шлюбний обряд».

________

*Мангаласутра – жіноча весільна прикраса.

________

«Моральна поліція» в Дні святого Валентина вбачає загрозу традиційним індійським цінностям і атаку на «справжній» «цнотливий» індуїзм. Мабуть, вони не були в Кхаджурахо, не бачили в убранстві храмів численні сексуальні сцени, так само, як навряд чи були в Конарку, де тих сцен не менше. Про Кришну з Радгою — двох романтичних давньоіндійських божественних партнерів (Боже милостивий, вони ж навіть одруженими не були!) — вони теж, швидше за все, не чули, не читали поезію бгактів і Камасутру Ватсьяяни. У їхній образ «справжнього» індуїзму ця срамота не вписується. Вони б і сам кекс заборонили, якби могли, тільки не дуже відомо, як потомки Бгарати за таких умов триватимуть у часі. На повному серйозі, одним із гасел Мутхаліка було «Ми зупинимо секс». У тому ж таки 2009 році вони пішли зупиняти його так, що невинні люди, що відпочивали собі в барі, опинилися в шпиталі через тяжкі тілесні ушкодження, нанесені активістами. Мабуть, важко займатися сексом із поламаними ребрами, погоджуюся.

Власне, йдеться про те, що «справжнього» і «цнотливого» індуїзму не існує, так само, як не існує, власне одного індуїзму. Індуїзм — різний. Індуїзмів багато. Принциповою особливістю гінду дгарми є толерування різних шляхів до Бога й різних способів поклоніння Йому. Силою індуїзму завжди була ця відсутність приписів — «аааа, ви вважаєте цього чоловіка богом, ок, а ми вважаємо, що та матір у камені — богиня», і жодних проблем. Дискусії з приводу індуїзму розпочалися в колоніальні часи, коли індійці, ознайомившись із християнством і західною філософією, самі себе почали питати, а що є той індуїзм? А який індуїзм справжній? А ще не уникнули впливу суперцнотливої вікторіанської культури колонізаторів. Активісти різних гіндутвістських організацій не свідомі того, що борячись проти вестернізації та занепаду традиційних цінностей, вони накладають на індуїзм вестернізовані колонізаторські уявлення. Уже не кажучи про те, що Індія відповідно до Конституції є секулярною державою, із чого випливає, що в громадян є повне право практивувати той індуїзм, який вони вважають справжнім і таким, який відповідає їхній природі. Далеко не всі погоджуються з варіантом індуїзму, пропонованим Мутхаліком.

Та повернемося до обіймів корів. Корова — це найбільш відомий і найбільш потужний символ індуїзму, до якого не соромляться звертатися політики різних мастей для досягнення своїх цілей. Переозначння західного сороміцького свята на суто індуїстське із залученням священного символу — це те, що здатне перекрити нашестя червоних сердечок.

До речі, самі корови загалом індиферентні до такого «свого» свята, хоча деякі — відверто проти. Раджу подивитися смішні відеорепортажі на Lost in India із цього приводу.

«Кохаймося, бо ми того варті», як говорив Данило Яневський.

Миколай Карпіцький. Сучасні вайшнави на пострадянському просторі

Карпіцький М.М. Сучасні вайшнави на пострадянському просторі // Міжкультурна комунікація в контексті глобалізаційного діалогу: стратегії розвитку: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції, 25–26 листопада 2022 р., м. Одеса. Ч.3. Львів – Торунь : Liha-Pres, 2022. С. 220-224.

   

Миколай Карпіцький

Сучасні вайшнави на пострадянському просторі

Індійська релігійна традиція була дуже популярна серед інтелігентів у пізньому Радянському Союзі. Пов'язано це було з духовним голодом, тому що в державі тоді панував атеїзм. Багато хто приходив до християнства через східні релігії. Різні люди читали як академічні видання про ведичну традицію та індуїзм, так і в самвидаві. У той час Міжнародне товариство свідомості Кришни (МТСК) розвивалося паралельно до цього руху. Інтелігенція, яка читала академічні видання упанішад, не сприймала МТСК серйозно. Однак у нульових роках, коли в МТСК з'явилося досить багато академічних учених, які досліджували індуїзм, стали налагоджуватися зв'язки з академічним середовищем. З того часу вайшнави почали освоювати інтернет як свій життєвий простір – вони створювали численні групи у блогах та месенджерах, розповсюджували лекції, проте орієнтовані були переважно на внутрішнє спілкування, а зовні – на проповідь, а не діалог. Це пов'язано зі специфікою їхнього вчення.

Згідно з вайшнавізмом, ми живемо в калі-юґу – найгіршу епоху з усіх чотирьох юґ, які чергуються у нескінченному часі. Війни, страждання людей, занепад моралі – все це неминуче в калі-юзі, і завданням вайшнава є віддатись Кришні та після смерті народитися в його світі, а не в нашому земному. Якщо це можливо, вайшнав має облаштовувати життя в нашому світі, але це не головне. Головне – це любов і відданість Богові незалежно від того, що відбувається у нашому світі. Тому вайшнави спілкувалися з не-вайшнавами тільки з наміром проповідувати своє вчення, а не пізнавати чуже. При цьому вони вважали, що інші релігії також ведуть до Бога, тому не протиставляли себе вірянам інших конфесій і дуже добре приймали їх у храмах.

Ситуація змінилася у 2011 році, коли у Томській області у селі Кандинка знесли будинки вайшнавів лише за те, що вони були вайшнавами. Кампанію за знесення будинків організував голова місіонерського відділу Томської єпархії Російської православної церкви. Тоді вайшнави зрозуміли, що необхідно спілкуватися з громадськістю та ініціювали Міжрелігійний діалог, у якому брали участь представники різних конфесій, вчені, представники академічного середовища. Завдяки діалогу вайшнави стали не лише проповідувати, а й слухати інших, обговорювати духовні питання з урахуванням позиції інших конфесій. Причому це була ініціатива не окремих пересічних вайшнавів, а духовних лідерів, зокрема Садгу Магараджа. Нарешті, суд над Бгаґавадґітою у Томську у 2011-2012 роках повністю змінив ставлення вайшнавів до зовнішнього суспільства на всьому пострадянському просторі. Перед початком суду Московське керівництво МТСК не було ще готове до діалогу з суспільством і тому попросило своїх адвокатів виграти суд не звертаючись до телебачення та інших ЗМІ. Однак, без звертання до громадськості виграти суд було неможливо. Кампанія на захист книги в суспільстві все одно почалася, і коли вдалося викликати громадянський резонанс на захист священної книги, то на захист вайшнавів стали академічні вчені, представники різних релігій – православні, буддисти, журналісти та громадські діячі. Це змінило позицію московського керівництва МТСК, яке підтримало звернення до громадськості як у Росії, так і в Індії. У результаті в Індії почалися масові вуличні протести, на захист книги у різкій формі виступив парламент та уряд Індії.

Коли вайшнави побачили таку широку підтримку, це змінило їхнє ставлення до суспільства, зробило їх набагато відкритішими. Ці події вплинули також на вайшнавів України. Вони побоювалися, що якщо в Росії заборонять вайшнавів, то через якийсь час те саме зроблять в Україні, оскільки під час президентства В. Януковича уряд України копіював багато рішень Росії. Це також підштовхнуло українських вайшнавів до більшої відкритості суспільству. Прикладом такої відкритості стала релігієзнавча школа «Вайшнавська традиція крізь століття», яку проводили вайшнави, проте у ній брали участь академічні вчені. Заходи школи проводились як у вайшнавських центрах, так і в Інституті філософії та у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Російська агресія у 2014 році викликала кризу в МТСК. Ставлення до агресії Росії окремі вайшнави визначають виходячи зі свого попереднього досвіду і переконань, і сама по собі їхня релігійна позиція на це не впливає. Тому серед вайшнавів стільки ж прихильників та противників агресії Росії, скільки їх серед людей, серед яких ці вайшнави живуть. У вайшнавських спільнотах та в Інтернет-просторі почалися суперечки. Як пише Ю. Філь: «Мадгава Кришна дас, президент храму міста Маріуполя, розповідає, що в 2014 році, коли почався конфлікт на Донбасі, в ятрі почалися «бродіння»… суперечки всередині маріупольської ятри тривали не більше місяця» (1, с. 58). Духовні лідери усвідомили небезпеку розколу і доклали всіх зусиль, щоб погасити суперечки. Вони апелювали до вайшнавської концепції пріоритету відданості Богу та усунення від політичних конфліктів та воєн, які супроводжують калі-юґу. Було досягнуто консенсусу, що всередині храму про політику не сперечаються, але якщо вайшнав ухвалює рішення йти в армію, то це рішення поважають, але при цьому ніяк не заохочують.

Однак широкомасштабне вторгнення 2022 року викликало нову кризу. Зараз війна торкнулася кожного українця, і тепер усунутися від неї просто неможливо. Звичайно, серед російських вайшнавів є ті, хто підтримує Україну у війні, проте багато вайшнавів вірять російській пропаганді та виправдовують війну. Справа не тільки в ефективності російської пропаганди, а й в антизахідних настроях, які притаманні Індії та іншим східним країнам. Ці настрої викликані колоніальним минулим та конфліктом між архаїчними традиційними цінностями та сучасністю. Люди, які орієнтуються на середньовічний східний спосіб життя, вбачають у західній цивілізації загрозу своїм цінностям, тому в Індії поширені симпатії до Росії, яка нібито захищає традиційні цінності в протистоянні західній цивілізації. Це призводить до нової міфології Заходу як загрози. І ось цей забобон щодо Заходу, який йде ще від Індії, накладається на російську пропаганду і пливає на свідомість російських вайшнавів, що призводить до дуалістичної картини світу, в якій Росія протистоїть Заходу як злу. У цій картині Захід спровокував війну, і зараз Україна лише поле бою із Заходом.

Пересічні вайшнави в Росії вірять пропаганді. Деякі вайшнавські духовні лідери вірять у деструктивну міфологію протистояння духовного й аскетичного Сходу та гедоністичного й аморального Заходу, який нібито розв'язав війну в Україні проти Росії. Деякі навіть відкрито це проповідують своїм адептам у храмі. У ютубі є лекція Бгакті Расаяни Саґари Свамі «Кому вигідний конфлікт в Україні». Він саньясі, духовний авторитет, і у своїй лекції розвиває дуалістичну картину світу протистояння Сходу та Заходу, виправдовуючи агресію Росії в Україні. Положення ускладнюється тим, що в основі вайшнавізму лежить культ вчителя. У християнстві є розуміння про те, що мірою духовного розвитку зростає небезпека потрапити під владу спокуси, тому будь-яка людина, навіть найдуховніша, може в будь-який момент піддатися демонічній спокусі та впасти. У вайшнавізмі цього розуміння немає. Навпаки, там вважається, що вчителю треба довіряти як Богові. І коли такі вчителі починають самі проповідувати демонічні теорії, то у пересічних вашнавів настає стан повної розгубленості та сум'яття.

Українські вайшнави сприймають такі проповіді як образу й обурюються. Міжнародний керівний орган МТСК – Джі-Бі-Сі, не доносить до пересічних вайшнавів свою позицію щодо війни. Був лист деяких представників Джі-Бі-Сі керівникам російських вашнавів з проханням утримуватися від висловлювань у підтримку війні проти України, але він був прихований від пересічних російських вайшнавів. Виникла реальна загроза розколу у вайшнавізмі. Цю проблему треба обговорювати в інформаційному просторі. Однак попри значну присутність вайшнавів в Інтернеті, зручних майданчиків там для цього зовсім небагато. Більшість вайшнавських сторінок і блогів – або сторінки авторитетних лідерів, або їхніх учнів, або територіальних громад, або організаційних структур. Вони не можуть служити майданчиками для обговорення. Залишаються особисті блоги та відкриті групи без прив'язки до певної вайшнавської інституції. Тому в Інтернеті не багато місць, де можна відкрито висловити думку про кризову ситуацію в МТСК у зв'язку з хибним ставленням до війни.

Оскільки духовні лідери не наважуються обговорювати цю кризу, то лідерство беруть пересічні вайшнави. Наприклад, вайшнав з Миколаєва – Михайло Ташков (духовне ім'я – Мукунда Харі дас) до війни вів канал на ютубі та однойменну групу у фесбуці «Духовна матерія». Нині він служить у ЗСУ, а «Духовну матерію» тематично переорієнтував на ідейну протидію з вайшнаської позиції антиукраїнській ідеології російських імперіалістів, у тому числі й поширенню цієї ідеології серед вайшнавів. По суті, його канал – практично єдиний помітний центр опору проникненню деструктивної ідеології російського імперіалізму до вайшнавського середовища. Його канал викликав величезний резонанс у вайшнавському середовищі, і кількість тих хто підписався стрімко зростає. Є також невеликі вайшнавські канали, такі як телеграм-канал «Велике серце» з Харкова, на яких можна ставити питання про ставлення вайшнів щодо війни. Наприклад, мною там булі розміщені публікації про механізм спокуси, якої піддаються російські вайшнави. Однак важливо те, що це канал учнів найавторитетнішого російського вайшнавського вчителя – Бгакті Віґ'яни Ґосвамі, який керував російським відділенням МТСК. Це показує, що духовний лідер російських вайшнавів адекватно оцінює те, що відбувається в Росії та хто є агресором, бачить неадекватність інших російських вайшнавів та надає можливість своїм учням з України боротися з цим.

Список використаних джерел

1. Філь Ю.С. Міжнародне товариство свідомості Кришни (ISKCON) в період війни на Донбасі (2014 – 2019) Релігійна свобода. 2020. № 25. С. 52-68.

Юлія Філь. Особливості присутності індуїзму в інформаційному просторі сучасної Індії

Філь Ю.С. Особливості присутності індуїзму в інформаційному просторі сучасної Індії // VІ Конгрес сходознавців: збірник матеріалів, м. Київ, 3 грудня 2022 р. Київ: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського; Львів – Торунь: Liha-Pres, 2022. С.257-259.

 

Юлія Філь

Особливості присутності індуїзму в інформаційному просторі сучасної Індії

Присутність індуїзму в інформаційному просторі Індії має свої особливості в порівнянні з присутністю релігії в медіях секулярних демократичних держав Європи, і вони витікають передусім з особливостей самого індуїзму як релігії, а саме його всепроникаючого цивілізаційного характеру, за якого носії індуїстської культури є менш чутливими до меж між релігійним і світським. Цей факт має два важливі наслідки. По-перше, він робить тему індуїзму не просто актуальною, а дуже гострою в публічних дискусіях — це не просто питання релігії, це питання націоналізму, внутрішньополітичного та зовнішньополітичного курсу Індії, ідентичності як країни в цілому, так і кожного її жителя. Тому про індуїзм майже не говорять нейтрально, а лише виходячи тієї чи іншої політичної позиції, чи картини світу, яку підтримує той чи інший блогер або видання. По-друге, факт всюдисутності індуїзму легітимізує проникнення його в політичну сферу, за якого постійна апеляція політиків до індуїзму, а також політичні акції, спрямовані на підтримку індуїзму, є абсолютною нормою. Для секуляризму західних демократій такий стан речей трактується як відверте втручання держави в релігійні справи, або ж як втручання в особисте життя людей, тимчасом як для індійського суспільства це є нормою, яка своїми коренями сягає глибин індійської історії, особливо періоду індійських князівст середньовіччя, коли раджа був патроном релігії — організовував релігійні фестивалі і фундував будівництво храмів. Недарма донині найбільші й найвідоміші храмові комплекси індійського середньовіччя асоціюються з династіями, які їх будували — Кхаджурахо з Чханделлами, Паттадакал — з Чалук’ями, Бгубанешвар — з Калінгами, не кажучи вже про те, що цілі стилі архітектури називаються за іменем династії, як-от храми Гойсала. Таке сприйняття індуїзму сприяє його надзвичайній політизації в сучасній Індії і відкриває можливості до найрізноманітніших політичних спекуляцій.

Один із дискурсів, у який вбудовують індуїзм в інформаційному полі Індії, — це той, що заснований на опозиції «традиційне — сучасне», яка перетікає в опозицію «Схід — Захід». Цей дискурс, тобто спосіб говоріння про індуїзм, виникає з такої картини світу, у якій усе, що є давнє і традиційне автоматично є моральним, правильним, дгармічним, аскетичним, тимчасом як усе, що є сучасним — аморальним, неправильним, адргармічним, гедоністичним. Відповідно, Західна цивілізація, як взірець усього сучасного, виявляється наділеною вище перерахованими атрибутами, до яких додається імперіалістичність, загарбницький характер, технологічність у гіршому сенсі, а також надмірність і жадібність. Індуїстська ж цивілізація навпаки — стоїть на сторожі світової дгарми (морального закону), є миролюбною, аскетичною й антитехнологічною. Найяскравішим виразником такої картини світу є ідеологія гіндутви, яку ще на початку ХХ ст. розробив індійський політик Вінаяк Дамодар Сарваркар (1883 — 1966). Гіндутва є офіційною ідеологією правлячої партії Бгаратія Джаната. Відповідно, у такому дискурсі працюють медія, які фінансуються правлячою партією, або ж тими силами, що їй політично симпатизують. Нерідко таку точку зору можна зустріти в блогосфері.

Скандально відомий громадський діяч Раджив Мальхотра, фізик за освітою, автор книги «Академічна гіндуфобія» й засновник недержавної організації «Infinity Foundation» («Вічна основа») у Прінстоні на ютуб-каналі фундації часто влаштовує дискусії з приводу індуїзму, відтворюючи в них вище згадану картину світу. Не позбавлений інтересу той факт, що сам Мальхотра, який є індійцем із походження, мешкає в США і з Західною цивілізацією знайомий безпосередньо. Виразним прикладом того, що в ідеологів гіндутви індуїзм вріс в антизахідну картину світу, є інтев’ю з політиком і освітянином Санджеєм Дікшитом із приводу російської агресії в Україні на каналі Мальхотри [1]. Гість послідовно відтворював російський наратив, згідно з яким Донбас був частиною жорстокої громадянської війни вісім років, неонацистські групи, такі як Азов, існують і ростуть, але… Дікшит ставить справедливе питання: «Чи все це виправдовує російське вторгнення в Україну?». І дає на нього контрвідповідь, нібито в рамках індуїзму: «А чи виправдана була війна в Магабгараті?», і сам же відповідає на своє питання: «Пандавів фактично переконали воювати і правильним буде питання, чи була для Росії ця війна останнім засобом спасіння? Хіба в Росії був інший вибір, з огляду на те, як Захід поводився з нею? Особливо, коли вона сама хотіла вестернізуватися, долучитися до Заходу, але була відкинута й пограбована» [1]. Хоча йдеться не про індуїзм, а про війну, автор використовує мову релігії для пояснення суті війни, апелюючи до одного зі священних текстів індуїзму — Магабгарати, ототожнюючи російську сторону з епічними героями пандавами (що репрезентують дгармічний бік), а західну сторону (про українську в його дискурсі не йдеться взагалі) — з кауравами (адгармічними героями, які почали війну). Захід є порушником дгарми, а не її захисником, на його думку.

Ще однією особливістю присутності індуїзму в інформаційному просторі сучасної Індії є те, що він значно більше присутній у масовій культурі Індії, якщо порівнювати з присутністю релігії в інформаційному просторі секулярних країн, хоча б України. Громадянина західної світської демократичної держави, нехай то будуть Сполучені штати, Франція чи Україна, апеляції до релігії в масовій культурі, а тим паче з чітким ідеологічним посилом, будуть радше дратувати, ніж приваблювати. В Індії ж — навпаки. Міфологія й епос (які є частиною релігії) — це дуже жива і важлива частина культури, а тому продукт, який говорить мовою релігії, залучає релігійні символи й архетипи, гарно продається. Антиколоніальна боротьба навряд чи мала би такий успіх і навряд чи до неї доєдналися би широкі маси населення, якби Ґанді не використовував у своєму повідомленні мову релігії. Політичні сили зрозуміли цю тенденцію й активно нею користуються, ведучи культурні війни й відкрито або приховано фінансуючи масовий продукт.

Втім, треба відзначити, що загалом тенденція до чимраз більшої присутності індуїстських сюжетів і символів у масовій культурі є нейтральною, або ж навіть позитивною, адже в такий спосіб також відбувається трансляція традиції і її культивування. Деструктивний елемент цієї тенденції проявляється лише тоді, коли традицію починають маніпулятивно використовувати в антизахідних, антимусульманських та інших дискурсах.

Утім, політичні спекуляції в інформаційному просторі компенсуються його неоднорідністю й конкурентністю. Свобода слова в Індії як у демократичній державі все ж існує й це дає можливість транслювати найрізноманітніші точки зору. Телебачення і преса представлені каналами і виданнями, які мають різних власників — від держави до крупних індійських підприємців, які мають свої медіакорпорації. Великий внесок у різноманітність інформаційного простору робить вільний інтернет, де діє величезна кількість блогерів, публічних інтелектуалів та інших лідерів думки.

 

Список використаних джерел

1. Is the Russian invasion of Ukraine Justified? With Sanjay Dixit [Електронний ресурс]. URL: https://youtu.be/C0PFGDXcm1w