вівторок, 2 серпня 2022 р.
Миколай Карпіцький. Ставлення до війни сучасних ґаудія-вайшнавів з погляду теології вайшнавізму
Карпіцький М.М. Ставлення до війни сучасних ґаудія-вайшнавів з погляду теології вайшнавізму // Київські філософські студії: Матеріали V Всеукраїнської наукової конференції (м. Київ, 20 травня 2022 р.): тези доповідей. Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2022. С. 251-219.
Миколай Карпіцький
Ставлення до війни сучасних ґаудія-вайшнавів з погляду теології вайшнавізму
Постановка проблеми. В останні десятиліття Україні та Росії найбільшого поширення набули такі течії ґаудія-вайшнавізму як Міжнародне Товариство Свідомості Кришни (ISKCON) та Шри Чайтанья Сарасват Матх. З початком військового вторгнення Росії в Україну українські вайшнави сприйняли війну як решта українського суспільства. Основні зусилля вони зосередили на програмі «Їжа життя». Їжа для них найважливіша частина релігійного ритуалу, і коли вони годують людей освяченою їжею – прасадом, то вбачають у цьому збіг служіння людям та служіння Богові. Якщо українські вайшави не мають жодних ілюзій щодо агресивних намірів і злочинних дій Росії в Україні, то багато російських вайшнавів знають про війну через російські ЗМІ й потрапляють під вплив російської пропаганди. У зв'язку з цим постає питання: як співвідноситься ставлення адептів вайшнавізму до війни з вайшнавською релігійною практикою та теологією.
Мета дослідження в тому, щоб виявити, як впливає вайшнавізм на ставлення адепта до війни і як пояснюється виникнення такого ставлення, яке суперечить духовним орієнтирам вайшнавської традиції.
В індійській релігійній традиції передбачено пояснення прийдешніх воєн, хоч би якими жорстокими вони ні були. У вайшнавізмі історія розуміється циклічно, і зараз ми живемо у найгіршу епоху – калі-юґу. Надалі війни будуть ще жорстокішими, а деградація посилиться. Потім знову настане золотий вік щастя. Однак у циклічно повторюваних подіях немає нічого нового. Священні тексти є вічною реальністю та єдині з Богом. Вони містять зразки всіх подій історії, які повторюються, але з не точністю до кожної деталі. Люди мають свободу волі, вони можуть по-різному втілювати події. Тому одні й самі сюжети викладаються по-різному у різних текстах. Проте воля людини обмежена кармою і не може змінити загальну канву подій священного сюжету, який наперед визначений.
Про занепад дгарми свідчить не деградація світу, а деградація релігії у світі. Зараз ми спостерігаємо, що релігія витісняється політичною ідеологією. Цей процес відбувається і в Індії, і в Росії. Тільки Росії перемогла ідеологія на принципах, які повністю протилежні до релігійної етики. Однак сучасні вчителі ґаудія-вайшнавізму намагаються захистити релігійне життя від політичного впливу, орієнтуючи адептів виключно на духовну реальність. Як зазначає Юлія Філь: «на офіційному рівні вайшнави дотримуються позиції невтручання й на рівні громади не можуть підтримати ту чи іншу сторону конфлікту. Але на індивідуальному рівні кожен відданий, маючи свободу, сам розпоряджається власним життям і вирішує, як і якою мірою втручається в мирські справи» [1, с. 63]. І це їм вдається більшою мірою, ніж іншим релігійним лідерам. Зараз багато російських релігійних лідерів різних конфесій – православ'я, п'ятдесятництва, ісламу, погоджуються з цією ідеологією та виправдовують війну Росії проти України. Проте духовних лідерів ґаудія-вайшнавізму серед них немає.
Проблема в тому, що орієнтація виключно на духовну реальність призводить до розриву між релігійним та соціальним життям пересічного вайшнава. Він не знає, як застосовувати критерії істини, які є виключно для духовного життя, коли стикається із соціальним злом, зокрема, з агресивною військовою пропагандою та фейками. І тоді для нього критерієм істини стає не духовне знання, а доцільність для соціальної адаптації.
Це призводить до ситуації дводумства. З духовної позиції вайшнав поклоняється Кришні, а із соціальної позиції виходить із демонічної картини світу, в якій виправдовується війна. З цього дводумства починається занепад дгарми, бо поступово така картина світу захоплюватиме свідомість адепта і буде змінювати сенс його духовної практики на протилежний.
Хоча це відбувається з окремими вайшнавами, сама спільнота ґаудія-вайшнавізму виявилася більш стійкою до впливу ідеології у порівнянні з православ'ям, п'ятидесятництвом або ісламом. Але це пов'язано з не особливістю індуїзму, а з особливою роллю вчителів ґаудія-вайшавізму, які намагаються захистити рух від політичного впливу.
Юлія Філь показує, що в Індії є тенденція підпорядкування релігії завданням політичної ідеології, що пов'язано з «культурними війнами» між прихильниками секуляризма та ідеології гіндутви [2, с. 199]. При цьому військове вторгнення Росії в Україну було підтримане радикальними прихильниками гіндутви, які розповідають про гіндуфобію і захист дгарми в тій же тональності, як і російські пропагандисти розповідають про русофобію і захист «духовних скріп».
Однак насправді занепад дгарми починається лише тоді, коли синтез релігійного та соціального життя здійснюється на основі хибного Его й адепт розуміє релігію формально, як служницю політичної ідеології. Однак також і в іншому випадку, коли цей синтез здійснюється виключно у сфері релігійної практики, виникає небезпека відриву від соціального життя, і тоді пересічні адепти не знають, за якими критеріями викривати брехню у зовнішньому світі, тому стають легкою здобиччю пропаганди. Це призводить до дводумства.
Щоб уникнути цих двох небезпек, синтез релігійного та соціального життя має здійснюватися у вчинках, які людина робить у світі звичайних людей. Людина може помилятися щодо війни, але це ще не порушує її духовне життя. Однак якщо вона відкрито висловлюється на підтримку брехні щодо війни, то вже створює вчинок, який робить її співучасницею злочину. Внутрішнє самовизначення до добра і зла завжди завершується у вчинках, а не в думках. Отже вона потрапляє під владу пропаганди не тоді, коли помиляється, а коли робить вчинок, в якому відбувається завершення її вибору між добром і злом.
Релігійне дводумство часто виникає тоді, коли духовне життя повністю відчужене від повсякденного життя серед звичайних людей. Подолати дводумство можна або на основі політичної ідеології, і тоді релігія стає служницею ідеології, або на основі духовних орієнтирів, і тоді людина знаходить здатність розрізняти добро і зло у соціальному житті. Це відбувається у вчинку, коли людина робить вибір, у якому одна картина світу має подолати іншу: або та, у якій добро вважається добром, або та, у якій добро вважається злом.
Тут постає питання, за якими критеріями вайшнав може визначити, що та картина світу, яка нав'язується йому в соціальному просторі, ворожа вайшнавізму?
Найголовніше, що є основою вайшнавської картини світу, це особлива інтуїція присутності Бога. Вона також є основою юдаїзму, християнства, ісламу, проте у кожної релігії вона розкривається по-особливому. Відповідно до вайшнавізму все у світі є енергія Кришни. Досвід богоспілкування в інших релігіях для вайшнавів є занадто абстрактним, але вони його не заперечують. Це дозволяє вайшнавській картині світу бути відкритою. Інші релігії сприймаються як те, що доповнює картину світу вайшнава подібно до концентричних кіл, які різною мірою віддалені від центру – ведичної традиції. Але вони не антагоністичні їй, тому що в кожній релігії можна відкрити присутність Бога. Навіть атеїзм не антагоністичний вайшавізму. Адже якщо матеріальний світ є енергією Крішни, то навіть не знаючи Бога, атеїст може відчувати його присутність у матеріальному світі. Це особливе почуття внутрішньої спорідненості зі світом, що відчувається як рідний дім.
Тому зазвичай вайшнав не очікує на небезпеку зіткнутися з такою картиною світу, яка абсолютно несумісна ні з вайшнавізмом, ні з іншими релігіями. Однак така картина світу повністю перевертає всю систему цінностей вайшнавізму, тому що тлумачить добро як зло, але пересічний вайшнав не помічає цього, коли вірить антиукраїнській пропаганді в Росії. Спочатку він довіряє фейкам про українських нацистів, а потім сам не помічає, як опиняється в полоні картині світу, яка повністю відірвана від реальності.
Для вайшнава критерій справжності картини світу – це інтуїція присутності Кришни. А оскільки матеріальний світ є теж енергією Кришни, то це дає критерій оцінки справжності уявлень щодо подій у світі. Якщо ці уявлення ґрунтуються на досвіді спілкування між людьми, розуміння їхнього життя, то вони не антагоністичні вайшнавській картині світу, і тому за ними має визнаватись своя істинність у соціальному розумінні. Бо вони не виключають інтуїцію присутності Бога навіть у тому випадку, якщо вони не мають уявлення про Бога.
Якщо ці уявлення ґрунтуються на ідеологічних передумовах, які штучно сконструйовані, вони ворожі вайшнавізму, бо виключають досвід життя та інтуїцію присутності людей, а разом з цим і інтуїцію присутності Бога. Це дає підставу вважати такі уявлення повністю хибними, а картину світу, яка вибудовується на їх основі – демонічною. Така картина світу ніяк не стикається з реальним світом, при цьому знищує навіть потенційну можливість інтуїтивної присутності Бога і змінює місцями добро і зло.
Щоб подолати релігійне дводумство, необхідний такий акт, у якому всі почуття і думки людини реалізуються як одне ціле. Це вчинок. Кришна у Бгагавадгіті дає таку практику – карма-йогу. Це практика здійснення вчинків, які спрямовані не на досягнення будь-якої мети, а здійснюються виключно з внутрішнього почуття обов'язку. Це почуття обов'язку інтуїтивно розкривається через внутрішню причетність до Бога. Людина робить так, а не інакше, тому що інтуїтивно відчуває, що саме Бог хоче, щоб вона так вчинила. Завдяки цьому людина стає вільною від усіх зовнішніх обставин, які впливають на її вчинки, у тому числі від своєї хибної картини світу, яку вона прийняла в соціальному просторі. Дводумство долається у вчинку, який несе добро. Добрі вчинки вибудовують у зовнішньому світі справжню реальність, у якій є Кришна.
Література
Філь Ю. С. Міжнародне товариство свідомості Кришни (ISKCON) в період війни на Донбасі (2014 – 2019) / Юлія Філь // Релігійна свобода. – 2020. – № 25. – С. 52–68.
Філь Ю. С. Культурні війни навколо індуїзму в сучасній Індії / Юлія Філь // Східний світ. –2021. – №3. – С. 198–203.
Підписатися на:
Дописи (Atom)