Сучасний театр із Пуни (Індія, Магарашра) у рамках гастролей у Познані показав моноспектакль від імені Чарльза Дарвіна. Публіка дещо здивувалася вибору такої теми. Мовляв, дарвінізм — це продукт західної науки, то з якого дива індійці, яких із дитинства виховують на Магабгараті та Рамаяні, чиє мислення значною мірою сформоване індуїстською традицією, з таким захопленням ставляться до постаті Дарвіна та його еволюційної теорії?
Апропріація дарвінізму з деякими поправками відбулася ще за колоніальних часів і в той спосіб, у який це сталося, справді дивує європейців. Дивує тому, що західна раціональність чомусь зробила релігію й науку взаємовиключними поняттями і, згідно з нею, людина має обирати, у що «вірити» — у науку, чи в релігію. Еволюційна теорія нібито вимагає відмовитися від ідеї персонального Спасителя і Опікуна і визнати невблаганні і сурові закони природи. Справді, серед учених багато атеїстів. За цією логікою індійці мали б обсміяти Дарвіна, як це зробив єпископ Самюель Вільберфорс на відомих дебатах в Оксфорді, коли спитав у захисника теорії еволюції Хакслі, по якій лінії він походить від мавпи — по материнській чи по батьківській. Та індійські колоніальні еліти не лише не обсміяли Дарвіна, а навіть зі значно більшою легкістю, ніж християнство, прийняли його теорію.
Та знадобилася вона їм не стовідсотково, а з відкиданням або применшенням ідеї природного відбору. Саме в такому вигляді її легко було достосувати до ідеї Бога як Всюдисутнього начала, що еволюціонує. Акурат як в епосі — від простого до складного. Так само, як у домінуючій філософській школі колоніального часу — веданті — на якій засновані майже всі неоіндуїстські релігійні рухи і де Бог — деяка універсальна сутність, яка є ніргуна, тобто не має атрибутів і форми. Тому в Індії наука загалом та теорія еволюції зокрема не потребувала “смерті Бога” або ж “розлучення” з Ним.
Ще однією причиною прийняття дарвінізму, за словами дослідниці Шруті Капіли, було те, що попри вульгарне орієнталістське твердження про «трансцендентність», «містичність» та «спіритуалізм» індуїзму, він надзвичайно раціональний. Амартья Сен присвятив цілу книгу – The Argumentative Indian – доведенню цієї тези. А особливо раціональними є неоіндуїстські течії, які свідомо позиціонували себе такими, декларуючи свою «справжність», чистоту від містичності та забобонності. Особливо «раціональною» та науковою була організація «Ар’я самадж». Тож, тимчасом як на Заході відбувалося «розчаклування релігії», в Індії було «зачаклування науки».
Також не слід забувати про славетну індуїстську «компартменталізацію» (від слова "compartment" - "відсік", "купе в поїзді"), таку парадоксальну й дивну властивість культури й індивідуальної свідомості, сформованої цією культурою, вкладати в окремі стільники феномени, які суперечать один одному так, що вони мирно співживуть в одній голові, або ж в одній культурі. І нема між ними жодної діалектики. Тому картина світу, яку запропонував Дарвін на основі своєї книжки «Про походження видів», просто стає в шерег купи інших, часто суперечливих, описаних у різних індуїстських текстах.
Познань, 25.06.2022